Норми інституту права власності мають відповідати також міжнародно-правовим стандартам про права людини. Під правами людини, як правило, розуміють права, що містяться у Конституції кожної конкретної держави, а також у міжна-родно-правових документах з прав людини, зокрема у Загаль-ній декларації прав людини (1948 р.), Європейській Конвен-ції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), Європейській соціальній хартії (1961 р.) та ін. При цьому, ви-знання права власності як одного з основних прав людини є фундаментом і передумовою для набуття кожною людиною економічної свободи, без якої неможлива політична свобода індивіда. Формування економічно і юридично вільної та са-мостійної особи пов'язано перш за все з визнанням людини суб'єктом відносин власності. Нерсесянц В. С. О неотчуждаеном праве каждого на гражданскую собст-венность //Государство и право. — 1992. — № 12. — С. 25..

Отже, можна з впевненістю сказати, що цивільно-правова доктрина поки-що не ви-робила універсального визначення понят-тя права власності, яке б повною мірою відо-бражало його сутність. Численні дискусії показали винятково широкий діапазон поглядів. Враховуючи проведений аналіз законодавства і літературних джерел, вважаємо за можливе дати таке загальне визначення поняття права власності: право власності - це визнане законом право, яке закріплює абсолютну належність майна особі (власникові) та визначає її права та обов’язки щодо цього майна. На наш погляд, це визначення глибше характеризує сутність права власності порівняно з проаналізованими визначеннями.

Аналіз права власності вирізняє два аспекти його вираження:

позитивний, у якому виражається право власника вільно розпоря-джатися своєю річчю на власний розсуд, що закріплює необмеженість права власності;

негативний - право і можливість усувати будь-яку іншу особу від впливу на свою річ, що відображає ви-ключність власності.

Розрізняють право власності:

в об’єктивному ро-зумінні, як сукупність норм, закріплених у нормативно-правових актах держави, які регулюють право власності.

в суб’єктивному ро-зумінні, яке складають правомочності конкретної особи - власника — володіти, користуватися і розпорядження належним йому майном.

Зміст права власності становлять правомочності власника: володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Перераховані правомочності були сформульовані протягом багатовікового формування правової системи і одержали серед юристів назву „тріади”.

РОЗДІЛ 2

Характеристика підстав набуття права власності

Право власності належить до таких суб'єк-тивних прав, які можуть виникнути лише при наявності визначеного юридичного факту або їх сукупності (юридичний факт — це обставини реального життя, з якими закон пов'язує виник-нення, зміну чи припинення права власності). Такі юридичні факти називаються підставами виникнення права власності, які є різновидом юридичних підстав. Взагалі юридична підстава- це сукупність передбачених правом обставин, умов, фактів і передумов, що забезпечують настання юридичних наслідків. Вона завжди має нормативне закріплення, визначений зміст, вичерпний характер, враховує особливості певного випадку та породжує юридичні наслідки; у сфері регулятивних відносин забезпечує настання наслідків, пов’язаних з використанням наданого права, дотриманням заборони чи виконанням покладеного обов’язку, є підставою для прийняття регулятивного правозастосовчого акта. Юридична підстава може мати регулятивний чи охоронний характер. Підстави виникнення права власності належать до регулятивних підстав.

Всі юридичні фа-кти прийнято поділяти на дії та події. Дії, в свою чергу, поділяються на правомірні та непра-вомірні. Правомірні дії поділяються на адміні-стративні акти, юридичні вчинки та правочини. Як свідчить практика, найчастіше право власності виникає саме з правочинів — правомірних дій суб'єктів цивільних правовідносин, націлених на виникнення, зміну або припинен-ня відносин власності. Але право власності може виникати і з будь-яких інших юридич-них фактів, що не заборонені законодавством.

Питанням набуття права власності присвячена глава 24 ЦК, а також деякі інші норми. Так, зокрема, в ст.328 ЦК встановлені принципові засади набуття права власності:

перелік підстав його виникнення є відкритим (невичерпним). Це означає, що право власності може набуватися у будь-який спосіб, що не суперечить закону. Причому перелік таких підстав не наводиться. Уявляється доцільним доповнити дану статтю відповідним переліком, як це зроблено законодавцем щодо підстав припинення права власності;

має місце презумпція законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності не встановлена рішенням суду.

Таким чином, підставами виникнення права власності є різні обставини (юридичні факти), з якими норми права пов’язують встановлення правовідносин власності. Виз-начені в Кодексі способи набуття права власності стосуються всіх форм права власності.

У цивільному праві підстави набуття права власності поділяються на первісні та похідні. Критерієм такого поділу одні науковці пропонують вважати волю особи (Дзера); інші — правонаступництво (див.: Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003. — С. 222).Так, на думку О.С.Йоффе, як критерій розмежування первісних і похідних способів виникнення права власності необхідно застосувати критерій узгодженої волі. Він вказує: “Первісні способи характеризуються тим загальним для них моментом, що вони не пов’язані з волею попереднього власника, оскільки такого взагалі немає або ж його воля не береться до уваги, а похідні способи характеризуються тим, що в таких випадках право власності отримується за волею попереднього власника і за згодою нового набувальника”.

На думку Б.Б.Черепахина, також слід керуватися лише критерієм наявності волевиявлення попереднього власника і відносити до первісних способів придбання права власності ті, при яких має місце волевиявлення попереднього власника.

Варто зазначити, що такий поділ виведений тільки шляхом доктринального тлумачення, в діючому законодавстві згаданої класифікації немає.

За різних підходів можливі різні тлумачення певних правових явищ. Так, прихильники критерію волі націо-налізацію вважають первісним