на злочин з матеріальним складом особа усвідомлює, що її дії спрямовані на вчинення злочину, передбачає можливість або неминучість суспільно небезпечних наслідків та бажає їх настання. Тобто з суб’єктивної сторони замах характеризується наявністю в діянні особи саме прямого умислу. Ця новелла є теоретично і практично важливою, передусім, тому, що припиняє тривалу дискусію в теорії кримінального права про можливість вчинення замаху на злочин із непрямим умислом. «Крім того, ч. 1 ст. 15 забов’язує суд, вирішуючи питання про замах, більш конкретно з’ясовувати психічне ставлення особи до вчиненого, спрямованість дії або бездіяльності на спричинення шкоди об’єкту» [22, 96].
Все викладене дає можливість сказати, що і теоретично, і, що особливо важливо, практично поняття замаху на злочин, його об’єктивних та суб’єктивних ознак в КК 2001 року є більш обґрунтованим і досконалим.
Отже, з метою посилення превентивної сили кримінального закону, надання особам, які почали злочинну діяльність, останньої можливості уникнути кримінальної відповідальності та покарання КК України закріплює в своїх нормах інститут добровільної відмови від вчинення злочину.
«Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання відповідної поведінки, яка описана в ст. 17 КК України» [11, 61].
Стаття 17 ч. 1 КК визначає: «Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».
Виходячи з цитованого нормативного визначення добровільна відмова можлива лише на попередніх стадіях злочинної діяльності - на стадії готування та на стадії замаху на злочин. І це зрозуміло. «При доведенні злочину до кінця вже немає від чого відмовлятись - злочин уже існує у відповідній системі просторово-часових координат як об'єктивна реальність» [24, 173].
Однак для того щоб можна було застосувати ст. 17 КК і звільнити особу від кримінальної відповідальності, її діяння повинні відповідати умовам правомірності добровільної відмови, якими є:
¦ добровільний характер відмови;
¦ остаточність і безумовність добровільної відмови;
¦ усвідомлення наявності об'єктивних та суб'єктивних можливостей доведення злочинної діяльності до кінця і виконання закінченого злочину.
Добровільний характер відмови визначається наявністю волі особи, спрямованої на припинення подальшої злочинної діяльності.
Добровільність має витоком свідомість і почуття особи, яка розпочала злочинну діяльність. «При цьому не має значення, які рушійні сили визначили прийняття рішення - страх перед можливим покаранням, умовляння, роз'яснення чи навіть погрози» [16, 104]. Головним є те, що під їх впливом особа самостійно прийняла рішення про відмову від подальшої злочинної діяльності. Те, що рішення повинно бути добровільним, свідчать положення статей 14 та 15 КК, які, визначаючи поняття готування та замаху на злочин, акцентують увагу на вольовому моменті вчинення цих дій (особливо це стосується замаху на злочин).
Остаточність і безумовність відмови означає кінцеву і безповоротну відмову від доведення злочину до кінця за наявності можливості завершення розпочатої злочинної діяльності. «Припинення готування або замаху на злочин не повинно бути призупиненням цієї діяльності з тим, щоб продовжити її через будь-який проміжок часу» [23, 91]. Це не може бути припинення під якоюсь умовою, невиконання якої визначить продовження виконання злочину. Ця ознака означає не перерву в злочинній діяльності, а останню крапку в її розвитку. «Приміром, не можуть бути визнані добровільною відмовою дії особи, яка з метою вбивства кілька годин чекала свою жертву в засідці і, не дочекавшись, пішла з наміром повернутись наступного дня, щоб виконати злочинний намір» [32, 164].
Усвідомлення наявності об'єктивних та суб'єктивних можливостей доведення злочинної діяльності до кіпця і виконання закінченого злочину. Це означає, що особа усвідомлює відсутність будь-яких об'єктивних та суб'єктивних обставин, які перешкоджають доведенню злочину до кінця і, не зважаючи на це, припиняє злочинну діяльність.
Припинення злочинної діяльності внаслідок переконання в неможливості її продовження і досягнення злочинного наслідку не може розглядатись як добровільна відмова.
Таке усвідомлення повинно базуватись на суб'єктивній оцінці особою реальної ситуації. При цьому не має значення можливість помилки особи в такій оцінці. Визначальним є саме суб'єктивна оцінка, її власне бачення суб'єктом.
Добровільна відмова можлива на всіх стадіях попередньої злочинної діяльності. Однак якщо при готуванні до злочину і при незакінченому замаху на злочин це не становить особливих труднощів, то трохи інакше справа виглядає при закінченому замаху.
При готуванні до злочину добровільна відмова полягає у припиненні попередньої злочинної діяльності.
Так само виглядає справа і при незакінченому замаху.
При закінченому замаху добровільна відмова може мати місце виключно тоді, коли між діянням, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, і злочинним наслідком лежить якийсь проміжок часу, коли можуть бути виконані ті чи інші діяння, які ліквідують загрозу об'єкту посягання і приведуть до ненастання шкідливого наслідку. «У зв'язку з цим добровільна відмова при закінченому замаху полягає в застосуванні заходів, спрямованих на недопущення настання злочинного наслідку, на розрив причинно-наслідкового ланцюга між діянням та наслідком» [22, 603]. У цьому випадку діяння суб'єкта наближені до характеристик діяльного каяття.
При виконанні всіх ознак добровільної відмови особа звільняється від кримінальної відповідальності.
Згідно зі ст. 17 ч. 2 КК: «Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину» [3, 7]. Така ситуація може виникати, наприклад, коли для вчинення розбійного нападу особа викрадає автомобіль. Надалі від вчинення розбою вона відмовляється з дотриманням всіх умов добровільної відмови. В цьому випадку від відповідальності за розбій