на темуУ

“Злочинне діяння. Форми злочинного діяння”.

ПЛАН

Вступ........................................................................................................3

Розділ 1. Поняття та ознаки злочинного діяння.............................4

Розділ 2.Форми злочинного діяння..................................................16

Розділ 3. Обставини, які виключають наявність злочинного діяння ...................................................................................24

Висновок...............................................................................................26

Список використаної літератури ....................................................28

Вступ

Досягнення якісно нового стану суспільства в умовах реального суверенітету потребує не лише докорінних перетворень у всіх сферах життя – політиці, економіці, соціальній і духовній, а й подолання негативних явищ, що ще існують на сьогодні. Серед них особливого значення набуває посилення боротьби зі злочинністю і правопорушеннями.

Як відомо, питома вага злочинності в останні роки має стійку тенденцію до зростання. В наш час в Україні дуже різко зростає рівень злочинності та збільшується кількість тяжких злочинів. Причинами цього є як політична нестабільність, так і скрутне економічне становище нашої держави. На думку українських науковців-криміналістів, саме економічні проблеми є одним із приводів до вчинення такої великої кількості злочинів на Україні. Саме тому за таких умов різко зростає значення кримінально-правових норм, які покликані забезпечувати охорону суспільних відносин нашої держави від злочинних посягань та використання яких є необхідною умовою притягнення злочинців до кримінальної відповідальності.

Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається велике значення.

Злочин вивчається в Загальній частині кримінального права. Вивчення ознак та елементів злочину має важливе значення для практичного застосування кримінального закону.

Розділ 1. Поняття та ознаки злочинного діяння

Поняття злочину дається в ст. 11 Кримінального кодексу України (далі КК), відповідно до якої: "злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок".

Термін «діяння» вживається в КК, теорії і судовій практиці в подвійному значенні:

а) у ст. 11 за допомогою цього терміна визначається поняття, що, таким чином, охоплює всі ознаки, властиві злочину, тобто вживається як синонім терміна «злочин»;

б) термін «діяння» застосовується тільки для характеристики однієї з ознак об'єктивної сторони, тобто дії або бездіяльності.

Поняття «діяння» визначається такою сукупністю ознак:

1. протиправність (протизаконність) – формальна, нормативна ознака;

2. суспільна небезпечність – матеріальна ознака.

3. винність та караність.

У теорії кримінального права обов'язковими ознаками злочину, переважно, також називають винність і караність або лише винність.

Для визначення поняття злочину достатньо було б вказати лише його формальну ознаку – передбачення кримінальним законом. Але вказівка лише на цю ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визнає ті чи інші діяння злочинами, а тому у визначенні поняття злочину має бути вказана і його матеріальна ознака – суспільна небезпека, яка свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.

Об'єктивно суспільне небезпечне діяння може бути визнане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно).

Поняття вини дається в ст.23 Кримінального кодексу України (далі КК), відповідно до якої: "Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності".

Винність – одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності.

Вина як обов’язкова ознака будь-якого складу злочину нерозривно пов’язана з його об’єктивними ознаками. Її психологічний зміст відображають у свідомості особи ті об’єктивні ознаки злочину, що характеризують його об’єкт, предмет, ознаки об’єктивної сторони. Тому не існує злочинів однакових за змістом вини, адже в кожному випадку зміст вини визначається змістом об’єктивних ознак вчинюваного складу злочину і різним ставленням суб’єкта до них.

Зміст вини – перший найбільший елемент у понятті вини. Про те сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику інших елементів. Серед них слід виділити її соціальну сутність. Вина завжди категорія соціальна.

Форма вини – це зазначені в КК сполучення визначених ознак свідомості і волі особи, що чинить суспільно небезпечне діяння. У сполученні таких ознак і знаходить вираження психічне ставлення особи до діяння і його наслідків. КК виділяє дві форми вини – умисел (ст.24) та необережність (ст.25 КК). У кожному разі вчинення злочину умисел може бути прямим чи непрямим, а необережність може бути виражена у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Ступінь вини – завершальний елемент поняття вини. Ступінь вини має важливе практичне значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності й призначення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце – заздалегідь обдуманий або такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це виявилося.

Відомо, що свідомість і воля людини певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об’єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують її свідомість і воля. Саме вони – основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку. Тому при з’ясуванні вини треба виходити з її об’єктивного існування в реальній дійсності. Вона підлягає доказуванню на досудовому слідстві та в судовому