Деякі автори обґрунтовують необхідність звуження кола суб’єктів корупційних злочинів ще й певною доцільністю, а саме з точки зору можливостей забезпечення дійового кон-тролю за діяльністю суб’єктів корупції, недопущення з їх боку корупційних діянь, виявлення таких і їх розслідуван-ня. Слід погодитись з С. В. Максимовим, який стверджує. що «інтересам боротьби з корупцією сприяло б звуження суб’єктів корупції і віднесення до них тільки державних службовців, що дозволить забезпечити необхідний рівень відповідного контролю, у тому числі фінансового. Необ-хідний облік ресурсів правоохоронної системи, інакше вона не «відреагує» на нові закони».

Таким чином, корупційними можна визнати злочини, які полягають у неправомірному використанні (зловжи-ванні) посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування наданої їм влади або свого посадового становища в особистих інтересах або ін-тересах третіх осіб.

Види корупційних злочинів. Аналіз кримінального законодавства через призму зазначених вище положень дозволяє віднести до категорії корупційних злочинів такі суспільно небезпечні діяння, як одержан-ня хабара (ст. 168), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166), посадова підробка (ст. 172), розкра-дання державного або колективного майна шляхом зло-вживання посадовим становищем (ст. 84), винесення суд-дями завідомо неправосудного рішення (ст. 176), втручання у вирішення судових справ з використанням посадового становища (ст. 176-1), втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки з викорис-танням посадового становища (ст. 189-3), зловживання вій-ськової посадової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254) та інші. Власне за описаними вище ознаками корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин, який учиняється посадовою особою органу державної вла-ди або органу місцевого самоврядування з використанням влади або свого посадового становища з корисливих моти-вів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб (таких злочинів у чинному КК, а також у проекті нового КК України понад тридцять). При цьому, одна частина з таких злочинів може бути безумовно визна-на корупційними, інша - зарахована до категорії корупційних лише з певним застереженням, тобто лише за певних умов їх вчинення.

Так званими безумовно корупційними злочинами є су-спільне небезпечні діяння, всі ознаки яких, що вказують на їх корупційний характер, зазначені в законі чи за необхід-ності випливають з його змісту. До них, зокрема, відно-сяться одержання хабара (ст. 168 КК), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК), розкрадання дер-жавного або колективного майна з використанням посадо-вого становища (ст. 84 КК), притягнення завідомо невинно-го до кримінальної відповідальності (ст. 174 КК), винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 176 КК), зловживання військової поса-дової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254 КК). Ці злочини можуть бути вчинені лише посадовими особа-ми, завжди пов’язані із зловживанням наданих їм влади або посадових повноважень, завжди вчиняються з корисливої або іншої заінтересованості Мельник М. І. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. – 2000. - № 11. – с. 126 – 130.

.

Єдине, що заплутує ситуацію з однозначним визнанням окремих із зазначених злочинів корупційними, - це можли-вість їх вчинення не лише у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Йдеться про такі посадові злочини, як одержання хабара (ст. 168 КК) та зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК).

Як відомо, чинне кримінальне законодавство (ст. 164 КК) визнає певних осіб посадовими незалежно від сфери їх діяльності. Такими можуть бути визнані особи, які за-ймають відповідні посади чи виконують відповідні функ-ції в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях, на підприємствах приватної чи колективної форм влас-ності (у тому числі спільних, кооперативних та інших) тощо.

Такий стан речей у науковій літературі визнається не-правильним, оскільки суб’єктом посадових злочинів має бути не просто посадова особа, а публічна посадова особа. Відповідальність за зловживання посадовими особами сво-їм офіційним статусом має бути диференційована хоча б з огляду на те, що такого роду діяння, вчинювані посадовими особами органів державної влади та органів місцевого само-врядування, та вчинювані посадовими особами інших уста-нов, підприємств та організацій, посягають на різні об’єкти. На необхідність такої диференціації неодноразово вказува-ли багато вітчизняних учених (О. Я. Свєтлов, С. В. Трофімов, О. О. Дудоров). Однак, ситуація у цьому плані залишається незмінною, більше то-го, вона перенесена і в проект нового КК України, в якому зберігся існуючий підхід щодо визначення посадової особи. І якщо не відбудеться принципових змін у цьому питанні при прийнятті нового КК в цілому, то і надалі доведеться керуватися положеннями щодо визначення поняття поса-дової особи, які закладені у чинному КК, усвідомлюючи при цьому, що сьогоднішнє законодавче визначення посадової особи «суперечить юридичній природі посадових злочинів».

До так званих умовних корупційних злочинів відносяться злочини, вчинен-ня яких не завжди супроводжується озна-кою корупційності - в одних випадках вони мають корупційний характер, в інших - ні. Це, як правило, пов’язано з законодавчим описанням ознак суб’єкта злочину (може вчинятися і непосадовими особами) та суб’єктивної сторо-ни злочину (для наявності складу злочину закон не вимагає корисливої мотивації чи іншої особистої заінтересо-ванос-ті). До цієї категорії корупційних злочинів відносяться, зо-крема: порушен-ня законодавства про бюджетну