систему України (ст. 80-3 КК), видання нормативних актів, якими змінюються доходи і розходи бюджету всупереч встанов-леному законом порядку (ст. 80-4 КК), перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 127 КК); підробка вибор-чих документів, приписка або неправильний підрахунок го-лосів (ст. 128 КК); порушення таємниці голосування (ст. 129 КК); порушення посадовою особою законодавства про рефе-рендум (ч. ч. 2 і 3 ст. 129 КК); порушення недоторканності житла громадян (ст. 130 КК), переслідування громадян за критику (ст. 134-1 КК), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166 КК), провокація хабара (ст. 171 КК), посадова підробка (ст. 172 КК), завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 173 КК), примушення давати показання (ст. 175 КК), невиконання судового рішення (ст. 176-4 КК), бездіяльність військової влади (ст. 254-3 КК) –суб’єктивна сторона цих складів злочину не пов’язується з корисливою або іншою особистою заінтересованістю; пору-шення рівноправності громадян залежно від їх расової, на-ціональної належності чи ставлення до релігії (ст. 66 КК), протидія законній підприємницькій діяльності (ст. 155-8 КК), втручання у вирішення судових справ (ст. 176-1 КК), втру-чання у діяльність працівника прокуратури, органу внутріш-ніх справ, безпеки (ст. 189-3 КК) – суб’єктом цих злочинів можуть бути як приватні, так і посадові особи (вчинення їх посадовою особою утворює кваліфікований склад таких злочинів).
За умов вчинення таких злочинів посадовою особою і переслідування корисливого чи іншого особистого інтересу є всі підстави визнавати їх корупційними.
Особливе місце у питанні визнання того чи іншого зло-чину корупційним належить даванню хабара. Ця особли-вість зумовлена трьома моментами: 1) віднесенням законом давання хабара до посадових злочинів; 2) загальним суб’єктом його вчинення; 3) нерозривним зв’язком давання хабара з одержанням хабара.
Абсолютна більшість авторів, які так чи інакше у своїх роботах (у тому числі дисертаційних дослідженнях) торка-лись цього питання, однозначно вважають давання хабара корупційним злочином. Таким чином, давання хабара ви-знається злочином, якій безумовно відноситься до категорії корупційних. Така позиція видається спірною, оскільки цьо-му злочину не властиві щонайменше дві визначені вище ознаки, які характеризують злочин як корупційний: на-явність спеціального суб’єкта і можливість зловживання суб’єктом давання хабара владою або посадо-вим становищем.
Безумовно, давання хабара може бути вчинена посадо-вою особою з використанням наданої їй влади або своїх посадових повноважень і бути спрямованою для задово-лення особистого, у т. ч. і корисливого інтересу. Але й у такому випадку відсутні підстави для безумовного відне-сення дачі хабара до категорії корупційних злочинів. По-перше, як уже зазначалось, для цього немає достатніх зако-нодавчих підстав, а, по-друге, вчинення посадовою особою таких дій виходить за рамки складу давання хабара і потре-бує додаткової кваліфікації за ст. 165 КК, яка передбачає відповідальність за такий корупційний злочин як зловжи-вання владою або посадовим становищем.
За будь-яких обставин давання хабара може бути ви-знана корупційним злочином лише умовно, як це до речі, має місце з визнанням цього злочину посадовим. Сам по собі факт розміщення його у главі «Посадові злочини» не є підставою того, що давання хабара - посадовий злочин у повному розумінні цього слова. Віднесення давання хабара до посадових злочинів обумовлене лише одним моментом - нерозривним зв’язком його з таким посадовим злочином, як одержання хабара. Інакше кажучи, давання хабара, як, до речі, і посередництво в хабарництві, відносяться до по-садових злочинів тому, що вони разом з одержанням хабара утворюють необхідну співучасть. Особливість зазначених злочинів (давання хабара і одержання хабара) полягає в тому, що одержання хабара неможливе без його давання, і, навпаки, давання хабара неможливе без його одержання. Ця особливість (нерозривний зв’язок з коруп-ційним злочи-ном) є також підставою для умовного віднесення давання хабара до корупційних злочинів.
Особливістю корупційних злочинів є те, що, з одного боку, будучи об’єднаними за вищезазначеними ознаками в окрему групу злочинів вони можуть бути складовими інших груп злочинів, які утворю-ються за формальними чи не формаль-ними ознаками. Так, за формальними ознаками (місцем розташування конкретного корупційного злочину у тому чи іншому розділі Особливої частини КК) корупційні злочини можуть входити до більшості із визначених законом кате-горій злочинів (злочинів проти держави - ст. 66, 80-1, 80-3, 80-4 КК, проти державної та колективної власності - ст. 84 КК, злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина - ст. 130, 133, 134-1 КК, господарських злочинів - ст. 148-7 КК, посадових злочинів - ст. ст. 165, 166, 168, 171, 172 КК, злочинів проти правосуд-дя - ст. ст. 173, 174, 175 КК, злочинів проти порядку управ-ління - ст. 189-3 КК, злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я - 227-1 КК, військових злочинів - ст. ст. 254, 254-2, 254-3 КК). За не-формальними (змістовними) ознаками корупційні злочини можуть входити до складу економічних, фінансових злочинів, злочинів, вчинюваних організованими злочинними групами (організована злочинність) тощо.
З іншого боку, знову ж таки, будучи об’єднаними за комплексом притаманних лише їм ознак, корупційні зло-чини за своїм змістом не збігаються із жодним іншим ви-дом злочинів, утвореним як за формальними, так і нефор-мальними ознаками. Це повною мірою стосується і такого виду злочинів, як посадові злочини (глава VII Особливої частини КК України), з якими найчастіше ототожнюють корупційні злочини. Річ у тому, що не всі посадові злочини є корупційними (взяти ту ж халатність, яка за ознаками суб’єктивної сторони не може бути визнана корупційним злочином, оскільки вчиняється з необережності), і не всі корупційні злочини