Що стосується корупційної злочинності, то її можна визначити як сукупність зумисних злочинів, учинених посадовими особами органів державної влади та органів місцевого са-моврядування з використанням влади або свого посадового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтере-сованості або для задоволення інтересів третіх осіб.

Корупційну злочинність, як і злочинність загалом, харак-теризують такі показники як її стан, структура, динаміка. Ці показники корупційної злочинності, а також деякі інші особливості, які її характеризують у кримінологічному пла-ні, розглянуті нижче у розділі, присвяченому рівню, струк-турі та тенденціям розвитку корупції в Україні.

Розглянуті аспекти не вичерпують повного розв’язання розглядуваної проблеми (окремі з них у вітчизняній літера-турі висвітлюються вперше, до того ж лише у постановному плані), однак вони з достатньою очевидністю свідчать про незаперечну актуальність їх дослідження в сучасних умовах розвитку нашого суспільства, у тому числі визна-чення поняття, сутності корупційних злочинів, вирішення питань їх кваліфікації, поняття корупційної злочинності, співвідношення її з іншими видами злочинності тощо.

Висновки:

1. Виділення такого виду злочинів, як корупційні, логічно випливає з чинного законодавства і обумовлено потребами кримінально-правової науки і практики. Зокрема, воно на-дає можливість більш чітко з’ясувати соціальну та правову сутність корупції і забезпечити комплексний підхід до протидії їй, сконцентрувавши основну увагу на найбільш небезпечних проявах цього явища, якими є корупційні злочини.

2. Корупційні злочини об’єднуються в окрему групу не за формальним розташуванням у системі Особливої час-тини КК, а за цілим рядом спільних і обов’язкових для всіх їх об’єктивних і суб’єктивних ознак змістовного ха-рактеру.

3. Залежно від законодавчого описання їх ознак коруп-ційні злочини можуть бути поділені на два види: 1) так звані безумовно корупційні (всі ознаки, які вказують на їх корупційний характер, зазначені в законі чи з необхідністю випливають з його змісту); 2) так звані умовно корупційні злочини (описання їх ознак в законі свідчить про те, що їх вчинення не завжди має корупційний характер).

Механізм корупційних відносин

Визначення механізму корупційних відносин у науковій літературі. Питання про механізм корумпованих відносин (корупційної поведінки) у розв’язанні розглядуваної проблеми відноситься до ключових. З’ясування механізму корумпованих відносин дозволяє більш глибоко і точно визначити соціальну сутність і правову природу корупції, її види, закономірнос-ті розвитку, а зрештою - виробити адекватні заходи проти-дії цьому злу.

Аналіз спеціальної літератури свідчить про те, що пи-танню визначення механізму корупції з боку науковців не приділяється належна увага, до того ж у теорії права воно вирішується неоднозначно. Пояснюється це рядом момен-тів, зокрема, складністю зазначеного питання, різними під-ходами щодо його вирішення, а також недооцінкою його значущості для антикорупційної діяльності.

Більшість учених, які так чи інакше торкались проблеми визначення корупції, спеціально не зупинялись на з’ясуван-ні механізму корумпованих відносин. Але з ключових по-ложень їхнього визначення цього поняття можна дійти висновку щодо розуміння ними такого механізму.

Так, І. В. Сервецький визначає корупцію як «єднання представника державного апарату з вітчизняними і (або) за-рубіжними кримінальними формуваннями, які діють з влас-ної вигоди на шкоду політиці та економічній сфері». Та-ким чином, ключовим словом, за допомогою якого І. В. Сер-вецький визначає поняття корупції, є термін «єднання». При цьому він не уточнює, що слід розуміти під зазначе-ним терміном, що охоплюється його змістом. З характерис-тики організованих злочинних угруповань, на якій цей ав-тор далі зупиняється у своїй роботі, можна дійти висновку, що у зміст названого терміну він включає найрізноманіт-ніші види протиправної діяльності: підкуп злочинними угру-пуваннями представників державної влади, проникнення представників таких угрупувань у політичні та державні установи, утримання своїх людей на керівних посадах у таких установах за допомогою незаконно набутого капі-талу, сприяння окремим посадовим особам у їх політич-ній кар’єрі.

Отже, зазначене «єднання» І. В. Сервецький, якщо вихо-дити зі змісту його роботи, розуміє як односторонній вплив організованих злочинних угруповань на владні структури, який головним чином здійснюється двома шляхами: 1) за допомогою підкупу державних службовців та політиків; 2) шляхом «проштовхування» своїх представників у владні структури. І хоча в подальшому І. В. Сервецький зазначає, що «однією з умов життєздатності організованих угрупо-вань є встановлення корумпованого взаємозв’язку і взаємо-відносин з представниками законодавчої, виконавчої і су-дової влади», він все ж детально не розкриває механізму корумпованих відносин, оскільки не показує у процесі та-кого «корумпованого взаємозв’язку і взаємовідносин» ролі суб’єкта корупції - корумпованих осіб законодавчої, вико-навчої і судової влади. Хоча, як відомо, без суб’єкта коруп-ції, без його відповідної поведінки, процес корумпування неможливий.

Досліджуючи корупцію в контексті проблем протидії організованій злочинності в сфері економіки та фінансів, Г. Л. Репецька розглядає корупцію, з одного боку, як спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу, захисту організованої злочинності від соціального контро-лю, а з іншого, - як спосіб збагачення чиновників, поступо-вого вростання кримінальних структур в державний апа-рат. Таким чином, Г. Л. Репецька фактично виділяє чотири окремих аспекти корупційної поведінки, а саме такі як: 1) спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу; 2) захист організованої злочинності від соціально-го контролю; 3) спосіб збагачення чиновників; 4) спосіб поступового вростання кримінальних структур у держав-ний апарат.

З такої характеристики корупції очевидне те, що коруп-ція є вигідною справою, як власне для корупціонера (спосіб його збагачення), так і для тих осіб та структур, включаючи насамперед організовані злочинні угруповання, які задо-вольняють свій інтерес за допомогою корумпованої поведін-ки чиновника. При цьому для останніх можливе багатоці-льове використання корупційних зв’язків: для одержання прибутку, для самозахисту від дії