На думку О. М. Охотнікової, корупція існує як система відповідних стосунків між певними посадовими особами та кримінальним середовищем на основі протиправної діяль-ності цих посадових осіб на шкоду державним та суспіль-ним інтересам, які виявляються у різних формах.

Перевагою наведеного розуміння корупції, яке може прояснити зміст механізму корумпованих відносин, є те, що його автор розглядає корупцію, як систему стосунків. Разом з тим, не зрозумілим є те, який характер мають ці стосунки (чим зумовлені, на що спрямовані) і хто є іншою (крім посадової особи) стороною таких стосунків, оскільки термін «кримінальне середовище» не дозволяє виразно визначитись у цьому.

З більшості наведених у літературі визначень поняття корупції взагалі складно виділити однозначні і чіткі ознаки механізму корумпованих відносин поведінки, оскільки в них сама суть такої поведінки зводиться до загальних фор-мулювань, таких, як, наприклад, «порушення службового обов’язку», «корисливе зловживання владою або посадо-вим становищем» тощо.

Деякі з дослідників все ж акцентують увагу на проблемі визначення власне механізму корумпованих відносин, ро-зуміючи механізм корупції як: а) двосторонню угоду, за якої особа, що перебуває на державній чи іншій службі, нелегально «продає» свої службові повноваження або по-слуги, що засновані на авторитеті посади чи пов’язаних з ним можливостях, фізичним або юридичним особам, гру-пам (у тому числі організованим злочинним формуванням), а «покупець» отримує можливість використати державну чи іншу структуру в своїх цілях: для збагачення, законо-давчого оформлення привілеїв, ухилення від передбаченої законом відповідальності, соціального контролю і т. п.; б) вимагання службовцем хабара, додаткової винагороди; в) ініціативний, активний підкуп службовців, нерідко з одночасним сильним психологічним впливом на них. При цьому зазначається, що взаємовигідна двостороння угода є найбільш поширеним механізмом корупції. За да-ними деяких досліджень, вона обопільно простежується приблизно у половині всіх випадків хабарництва, частіше, ніж пряме вимагання хабара та ініціативний підкуп, які мають місце майже однаково.

В описаному механізмі корупції А. І. Долгова виділяє особливу ситуацію, за якої «угода» полягає в тому, що осо-ба «купляється» нібито «на корню», одержуючи регулярну винагороду, не відаючи, яке «завдання» їй прийдеться вико-нувати і коли саме. У такому випадку посадова особа про-дається не фізично, а «закладає» свої повноваження, мож-ливості, зв’язки тощо. Таким чином створюються основи «тотального підкупу».

Такої ж позиції щодо механізму корупції дотримується В. Д. Лаптеакру, на думку якого в корупції присутні елемен-ти «кримінального договору», предметом якого є купівля-продаж офіційних повноважень за винагороду. Позиція цього автора, власне, базується на положеннях Закону Рес-публіки Молдова «Про боротьбу з корупцією», в якому ко-рупція розглядається як «зговір двох сторін», одна з яких пропонує чи обіцяє не передбачені законом переваги або блага, а інша, яка перебуває на службі, погоджується при-йняти чи приймає їх в обмін на виконання чи невиконання певних пов’язаних із службою дій.

Таке визначення механізму корупції базується на розу-мінні цього явища як «продажності посадової особи» і не-зважаючи на описані вище варіанти в принципі зводиться до одного - до взаємодії на матеріальній основі обох сторін корумпованих відносин – суб’єкта корупції і особи, яка за-безпечує матеріальну «оплату» його послуг (за висловом А. І. Долгової, корупціонера і коруптера). Різниця поля-гає лише в характері такого роду корумпованих відносин: діють обидві сторони при цьому добровільно чи така уго-да для однієї з сторін носить вимушений характер; кому із них належить ініціатива зазначених «купівлі-продажу»; не-законна винагорода корупціонером отримується система-тично, незалежно від вчинюваних ним дій чи епізодично - лише за вчинені ним конкретні дії тощо. Однак, така різ-ниця видається не принциповою для суті корупції, оскіль-ки зміст корумпованих відносин і їх правова оцінка за-лишається в принципі однаковою для всіх зазначених ва-ріантів.

З огляду на це, можна констатувати, що наведена схема механізму корупції відображає лише один із можливих ас-пектів корумпованих відносин. 3 юридичної точки зору йдеться лише про хабарництво.

Прибічником визнання угоди механізмом корумпова-ної поведінки є також Н. О. Лопашенко. Даючи характе-ристику найбільш небезпечним проявам корупції (корупційним злочинам), вона виходить з того, що корупцінні злочини це:

1) завжди угода між посадовою особою і особою, яка зацікавлена у відповідних діях посадової особи;

2) угода, яка завжди носить взаємовигідний характер (не обов’язково матеріальний);

3) угода, яка завжди суперечить чинному законодав-ству.

Особливість підходу Н. О. Лопашенко полягає в тому, що вона визнає саме угоду єдиним механізмом злочинної корумпованої поведінки, тоді, як, наприклад, автори зазна-ченого вище російського підручника «Кримінологія» за ре-дакцією А. І. Долгової вважають, що угода є найбільш по-ширеним механізмом корупції. Крім того, обов’язковою ознакою такої угоди вона називає її протиправність. Інши-ми словами, предмет такої угоди має бути завжди незакон-ним. При цьому вона допускає нематеріальний характер вигоди від такої угоди, що одразу ж розширює її рамки за межі хабарництва. Водночас, це породжує досить парадок-сальну ситуацію, за якої один і той же вид злочину за наяв-ності усіх обов’язкових описаних у законі ознак може як визнаватися корупційним злочином, так і не визнаватися. Це,