Розглядаючи корупцію у контексті радянського кримі-нального права, Б. В. Волженкін виділяє три основні різно-види корумпованої поведінки посадових осіб.

Перший - заволодіння посадовою особою чужим май-ном шляхом його вилучення всупереч волі власників з ви-користанням службового становища.

Другий - використання посадовою особою службового становища при вчиненні інших дій корисливого характеру, не пов’язаних з заволодінням чужим майном (наприклад, зловживання службовим становищем із корисливих спону-кань, контрабанда, спекуляція).

Третій, «класичний» різновид прояву корупції - одер-жання посадовою особою матеріальних цінностей чи по-слуг матеріального характеру у зв’язку з посадою, яку вона обіймає, з відома осіб, які передають ці цінності чи надають послуги. Подібний прояв корупції передбачений кримінально-правовою нормою - одержання хабара.

Таким чином, запропонований Б. В. Волженкіним підхід щодо розгляду різновидів корумпованої поведінки суттєво розширює правові рамки корупції порівняно з наведеним вище розумінням механізму корумпованих відносин. Од-нак, і він, на мій погляд, має два істотні недоліки. По-пер-ше, механізм корумпованої поведінки аналізується лише стосовно кримінально караних проявів корупції. За межами аналізу залишається корумпована поведінка, яка утворює інші види корупційних правопорушень. По-друге, будь-який із виділених цим автором різновидів корумпованої поведінки пов’язується виключно із задоволенням корис-ливого інтересу корупціонера, у той час, як такий інтерес може бути і некорисливим.

Варіанти корумпованої поведінки. Механізм корупції в може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в одно-му випадку має місце взаємодія двох суб’єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв’язку прагне задовольнити свої інтереси (в окре-мих випадках - інтереси тільки однієї сторони корумпова-них відносин, інтереси іншої сторони з точки зору правової оцінки вчиненого можуть, так би мовити, не проглядатися), в іншому - корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб’єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.

Перший з них, який грунтується на принципі «ти мені - я тобі», у свою чергу також може характеризуватися дво-ма ситуаціями:

1. Взаємодія суб’єктів корупційних відносин здійсню-ється на матеріальній основі, коли суб’єкт, наділений влад-ними (службовими) повноваженнями, за матеріальну вина-городу вчиняє на користь особи, яка надає цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи посадових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи зобов’язаний був у даній ситуації вчинити з ви-користанням влади чи посадових повноважень. У такому випадку ми маємо справу із класичним проявом корупції - з підкупом-продажністю особи, уповноваженої на вико-нання функцій держави. Предметом купівлі-продажу ви-ступає влада (службові повноваження), а засобом розрахун-ку - винагорода матеріального характеру. У більшості ви-падків (коли «продавцем» влади виступає посадова особа) юридичною мовою це називається хабарництвом - даван-ням-одержанням хабара. Саме з таким проявом корупції пов’язане типове розуміння цього явища і механізму ко-румпованих відносин. При такого роду корупції, умовно кажучи, відбувається обмін влади на власність, на матері-альні цінності, на послуги матеріального характеру.

2. Взаємодія суб’єктів корупційних відносин здійсню-ється на вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлю-ються безпосередньою матеріальною винагородою. Йдеть-ся також про свого роду підкуп, який відрізняється від попереднього характером розрахунку: предметом купівлі-продажу у цьому випадку виступає також влада (службові повноваження), однак засобом розрахунку - винагорода нематеріального характеру. Ця особливість суттєво розши-рює правові рамки корупції, не дозволяючи зводити її у правовому розумінні лише до хабарництва. Водночас, вона не змінює суті вчиненого і не зменшує характеру його су-спільної небезпеки. Адже для держави і суспільства в прин-ципі не суть важливо, яку винагороду одержує носій влад-них (службових) повноважень за свою продажність, що, зокрема, підтверджується тим, що об’єктом одержання ха-бара традиційно визнається не принцип оплати праці служ-бовців, а авторитет і престиж влади. Принципово важливим є те, що, по-перше, особа, уповноважена на виконання функ-цій держави, продається, а, по-друге, у такому випадку корумпована особа починає служити не державі та суспіль-ству, а тому, хто його «купив» за неофіційну матеріальну винагороду чи за будь-яку іншу вигоду. Важливо, що в ре-зультаті таких дій, як вже зазначалось вище, відбувається «пошкодження» системи управління, «продаж влади».

Теоретично можлива і третя ситуація взаємодії суб’єктів корупційних відносин, коли посадова особа шляхом непра-вомірного використання владних повноважень задовольняє чийсь особистий чи груповий інтерес третіх осіб, не отри-муючи за це нічого для себе особисто. У такій ситуації, яка виходить за рамки принципу «ти мені - я тобі», ми маємо справу з так званим «корупціонером-альтруїстом». На прак-тиці така ситуація малоймовірна, хоча повністю виключити її все ж не можна. Ця ситуація не охоплює випадків, коли не встановлено істинного особистого інтересу носія влад-них повноважень, який зловживав ними в інтересах третіх осіб. Не встановлення такого інтересу ще не означає його відсутність. Йдеться про зловживання особою, уповнова-женою на виконання функцій держави, владою чи посадо-вими повноваженнями саме за відсутності прагнення задо-вольнити свій особистий (корисливий чи будь-який інший) інтерес, коли задоволення інтересу третіх осіб є засобом задоволення (щонайменше розрахунок на це) особистого інтересу носія владних (службових) повноважень. Може бути і «альтруїзм» навпаки, коли особа задовольняє приват-ний інтерес особи, уповноваженої на виконання функцій держави (надає їй будь-які послуги, у тому числі матері-ального характеру),