Об'єкт адвокатської таємниці становлять [57; c.33]:

Питання, з якими громадянин або юридична особа звернулися до адвоката.

Зміст консультацій, роз'яснень з надання правових послуг.

Інші відомості, отримані адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'яз-ків з надання правових послуг.

При цьому, обсяг інформації, яка не підлягає розголошен-ню можна визначити таким чином: це вся інфор-мація, отримана від клієнта і про клієнта, а також інформація, яка стала відомою адвокатові у зв'язку з наданням правової допомоги, здійсненням захисту і представництва, щодо якої відсутня згода клієнта на її розголошення [35; c. 50].

Правила адвокатської етики зобов'язують зберігати конфіденційність будь-якої інформації, зокрема інформації про клієнта, у тому числі щодо його особи або інших осіб, включаючи навіть самий факт звернення до адвоката.

Однак, обов'язок дотримуватися таємниці може виявитися в суперечності з інтересами су-спільства, держави, що є не менш важли-вими (наприклад, якщо адвокату стало ві-домо про скоєний злочин, або про злочин, що готується). З цього випливає, що ад-вокатська таємниця повинна мати свої ме-жі.

Адвокатська таємниця є абсолютною тільки у тому сенсі, що вона не може по-відомлятися ні приватним особам, ні слід-чим та судовим органам. [76; c. 42].

Адвокат також не має права ділитися відомостями, що становлять адвокатську таємницю, зі своїми колегами — іншими адвокатами [87; c.62].

Це зрозуміло, адже клієнт довіряє певну інформацію конкрет-ному адвокату, з яким укладено угоду. Інші адвокати не пов'язані обов'язком зберігати в таємниці інформацію щодо цієї справи.

При визначенні відомостей, що станов-лять зміст адвокатської таємниці, певні тру-днощі викликають відомості, розголошення яких змогло б поліпшити становище під-захисного. Однак останній відмовляється від такого розголошення. Вчені пропону-ють різні виходи з ситуації, що склалася.

Так, Л. Красавчикова вважає, що якщо відомості про особисте життя довірителя стали відомі адвокату завдяки викорис-танню законних засобів не від самого клі-єнта (що не вважає можливим розголошу-вати їх), адвокат може використати ці ві-домості для пом'якшення відповідальності свого підзахисного. Якщо ж інформація ста-ла відома адвокату від самого клієнта, що заперечує проти її розголошення, адвокат не має право посилатися на ці обставини [59; c. 155].

Однак з наведеним судженням не згоден І. Петрухін, стверджуючи, що якщо, на дум-ку захисника, обвинувачений невинний, то при сумлінному ставленні до справи мож-на завжди виявити необґрунтованість об-винувачення, не звертаючись до розголо-шення професійної таємниці [ 76; c.51].

На наш погляд, захисник за будь-якої ситуації не має права розголошувати адвокатську та-ємницю всупереч волі підзахисного, а тому розголошення такої інформації буде суперечити як моральним нормам, так і вимогам законодавства.

До суб'єктів, зобов'язаних збері-гати адвокатську таємницю, належать: ад-вокати, їхні помічники, службові особи адвокатських об'єднань, особи, які пред-ставляють інтереси інших осіб, захисники, а також інші особи, що беруть участь у наданні правових послуг, яким у зв'язку зі специфікою роботи стала відома означе-на інформація.

Як уже зазначалось, адвокатську таємницю становлять ті факти та обставини, які стали відомі адвокату під час надання ним допомоги. У зв'язку з цим постає питання: з якого моменту адвокат який оволодів таємницею клієнта і, отже, зв'язаний інтересами клієнта, а тому зобов'язаний зберігати її? Виходячи з буквального тексту закону України "Про адвокатуру", зробити висновок, що початковим том виникнення адвокатської одержання адвокатом будь-якої інформації від громадянина [93; c.35].

Однак таке визначення не охоплює факту звернення до адвоката, питань, пов'язаних з адвокатським гонораром, з умовами прийняття доручення, а також багато інших технічних (але дуже важливих) деталей процесу надання юридичної допомоги. Уявляється, що найбільш доцільно було б вважати початковим моментом виникнення адвокатської таємниці момент звернення клієнта до адвоката.

Тому, на наш погляд, більш повним визначення предмета адвокатської таємниці могло б бути таким: предметом адвокатської таємниці є факт звернення до адвоката, питання, з яким громадянин чи юридична особа звернулася до нього, суть консультацій, порад, та будь-яка інша інформація, щодо юридичної допомоги.

Зрозуміло, що з моменту звер-нення клієнта до адвоката виникає необхідність знайомитися зі справою, збирати певну інформа-цію, ознайомлюватися з документами, виконувати інші дії, необхідні для надання правової допомоги, здійснення захисту чи представництва. Власне, спілкування адвоката і клієнта неможливо уявити без обміну певною інформацією. Отже, саме з пер-шої миті контакту між ними виникає обов'язок ад-воката щодо конфіденційності. Разом з тим сам клієнт (або його спадкоєм-ці) може зупинити строк зберігання конфіденцій-ності інформації, давши згоду на її розголошення, і зробити це у письмовій або в іншій зафіксованій формі. У разі відмови від прийняття доручення ад-вокат зобов'язаний зберігати конфіденційність ін-формації, повідомленої йому клієнтом у ході пере-говорів про прийняття доручення, або такої, що стала йому відомою у зв'язку з цим.

З цієї норми, сформульованої у частині другій статті 25 Правил адвокатської етики, випливає, що виникнення обов'язку зберігання конфіденційності інформації настає вже на етапі, що передує прийняттю дору-чення і зберігається на невизначений строк.

Варто вказати, що у Законі України „Про адвокатуру» не зазначено строк, впродовж якого має збері-гатися в таємниці інформація, що становить адвокатську таємницю. Отже, означена інфо-рмація має зберігатися безстроково, якщо на її розголошення не було спеціального розпо-рядження клієнта або згоди правонаступни-ків, а також якщо означені відомості не є реабілітуючими. Це положення підтверджує і п. 2 ст. 9 Правил адвокатської етики, де за-значено, що чинність принципу конфіденцій-ності не обмежена за часом.

Слід звернути особливу увагу на той факт, що вчені виділяють наступні прояви адвокатської таємниці: [72; c.35]