Стаття 48 КПК надає право захисникові мати конфіденційні побачення з підозрюваним чи обви-нуваченим, а після першого допиту — такі побачен-ня без обмеження їх кількості та тривалості. Це пра-во є абсолютним і не може обмежуватися, побачен-ня не може не надаватися. Разом з тим, практика склалася таким чином, що на кожне побачення за-хисник має отримувати спеціальний дозвіл від осо-би, яка провадить дізнання, або слідчого, судді, тобто документ, що слугує підставою для отримання перепустки до слідчого ізолятора, має назву «дозвіл». Виникає питання: а чи можливо, щоб відповідна посадова особа не надала дозволу на побачення? Відповідно до кримінально-проиесуального закону, це неможливо. Отже, «дозвіл», як назва зазначеного документа, є неко-ректним терміном, оскільки передбачає теоретичну можливість «недозволу».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, проведення обшуку в помешканні адвока-та (офісі, квартирі) визнається порушенням профе-сійних прав адвоката. Для України актуальним є питання про те, чи можуть правоохоронні органи і, якшо так, то за яких обставин обшукати офіс адвоката і чи не пору-шуватиме це Конвенцію з прав людини?

Позиція Європейського суду з прав людини в даній сфері така. Пова-га до приватного життя має також охоплювати, до певної міри, право і можливість людини устано-влювати і підтримувати стосунки з іншими людь-ми. Тому підстав для обмежувального тлумачення поняття «приватне життя» нема; воно повинно включати і професійну або ділову діяльність люди-ни, оскільки це є, зрештою, чи не єдиною можли-вістю для більшості людей підтримувати стосунки із навколишнім світом.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню, вилученню без згоди адвоката, який має узгодити це питання зі своїм клієнтом. Нерідко посадові особи не тільки вимагають від адвоката розголошення цих даних, а й наполягають на представленні певних до-кументів, шо є конфіденційними і не підлягають розголошенню.

Заборона прослуховування телефонних розмов та перегляду кореспонденції, передбачена статтею 31 Конституції, має особливе значення в роботі ад-воката, оскільки дозволяє йому зберігати адвокат-ську таємницю, конфіденційність довіреної клієн-том інформації. Згідно з Конституцією винятки шодо такої заборони може встановити лише суд.

Важливість збереження адвокатом професійної таємниці обумов-лена, по-перше, тим, шо тільки таким чином можна спонукати клієнта дати повну інформацію шодо обставин справи, без чого надати юридичну консуль-тацію просто неможливо. Клієнт не повинен боятися розголошення юристом конфіденційних відомостей ні третім особам, ні суду, ні іншим державним ор-ганам. По-друге, західна юридична традиція вважає законодавчий захист кон-фіденційності стосунків юриста і клієнта необхідним елементом забезпечення рівності сторін у змагальній системі судового провадження [38; c. 4].

Проблема збереження адвокатської та-ємниці не є новою. Однак, як і раніше, вона актуальна. Незважаючи на законодав-че закріплення багатьох основних поло-жень, що визначають статус адвокатської таємниці в системі гарантій адвокатської діяльності, на практиці все ще зустрічаю-ться випадки порушення даного права, а також постає багато питань морального плану [97; c.34].

Обов'я-зок збереження адвокатами професійної таємниці є моральною засадою діяльності адвоката. Розголошення таємниці адвокатсь-кої діяльності підриває довіру суспільства до адвокатури, підриває моральні та психологічні підвалини захисту – довірчі стосунки між захисником і підзахисним, іншими особами, які бажають їм допомогти, адже відносини адвоката та клі-єнта можуть будуватися виключно на основі довіри. Клієнт має бути абсолютно впевненим у тому, що адвокат не розголосить та не використає на шкоду його інтересам відомос-ті конфіденційного характеру.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства й суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею. Про це свідчить положення ст. 10 Закону „Про адвокатуру", а саме: документи, пов’язанні з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Відповідно до цієї статті професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом.

Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об єднань відомостей що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути викликані і допитані як свідки про обставини, що стали їм відомі в зв’язку із зверненням до них за юридичною допомогою [75; c.14].

У ст. 69 КПК України зазначено, що не може допитуватись як свідок захисник об-винуваченого про обставини справи, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням ним обов'язків захисника. Ніколи й ні за яких обставин адвокат не може бути допитаний як свідок не ті-льки в кримінальній справі свого підзахис-ного, а й у будь-якій іншій, якщо мова йде про обставини, що стали відомі йому у зв'язку з виконанням ним своїх професій-них обов'язків.

Зрозумілі також й соціаль-но-психологічні засади норм, що обе-рігають право громадян на звернення до адвоката за юридичною допомогою і спря-мовані на забезпечення життєздатності та ефективності самого інституту адвокатури [97; c.33].

Однак крім показань свідків існують й такі методи одержання інформації, які по-в'язані з проведенням різних оперативно-розшукових дій. Вчинені щодо адвоката, вони можуть порушити вимоги закону про безумовне додержання адвокатської таєм-ниці. У зв'язку з цим, на наш погляд, існує потреба у зміні формулювання ч. 2 ст. 10 Закону України "Про адвокатуру". Її до-цільно викласти в такій редакції: "Забороняється прослуховування теле-фонних та інших розмов адвокатів, обсте-ження їхніх службових приміщень, проведен-ня оперативно-розшуковик заходів, що є не-сумісними зі збереженням адвокатської та-ємниці без згоди суду”.

Вбачається, що для того, щоб відомості, що становлять адвокатську таємницю, у належний спосіб охоронялися, слід створити та законодавчо закріпити