При визначенні відомостей, що станов-лять зміст адвокатської таємниці, певні тру-днощі викликають відомості, розголошення яких змогло б поліпшити становище під-захисного, коли останній відмовляється від такого розголошення. Вчені пропону-ють різні виходи з ситуації, що склалася. На наш погляд, захисник за будь-якої ситуації не має права розголошувати адвокатську та-ємницю всупереч волі підзахисного.

У процесі проведеного дослідження ми дійшли висновку, що більш повним наступне визначення предмета адвокатської таємниці: предметом адвокатської таємниці є факт звернення до адвоката, питання, з яким громадянин чи юридична особа звернулася до нього, суть консультацій, порад, та будь-яка інша інформація, щодо юридичної допомоги.

Виділяють наступні прояви адвокатської таємниці: конфіденційність побачень адвоката з клієнтом; конфіденційність адвокатського досьє та недоторканність офісу; конфіденційність листування адвоката і його клієнта.

Вчинені щодо адвоката слідчі дії можуть порушити вимоги закону про безумовне додержання адвокатської таєм-ниці. У зв'язку з цим, на наш погляд, існує потреба у зміні формулювання ч. 2 ст. 10 Закону України "Про адвокатуру". Її до-цільно викласти в такій редакції: "Забороняється прослуховування теле-фонних та інших розмов адвокатів, обсте-ження їхніх службових приміщень, проведен-ня оперативно-розшуковик заходів, що є не-сумісними зі збереженням адвокатської та-ємниці без згоди суду”.

Вбачається, що конфіденційність стосунків з клієнтами юристів, які не є адвокатами, захищена в Україні недостат-ньо. Така ситуація є неприродною. На нашу думку, для вирішення проблеми слід повернутися до визнання будь-якої юридичної практики адвокатською діяльністю, надавши право здійснення її виключно особам, які набули статусу адвоката.

2.3. Недопустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами.

Успішне досягнення мети саморегуляції професійної поведінки
адвокатів та ефективне представлення прав та охоронюваних законом інтересів громадян адвокатами передбачає врахування складного співвідношення різнопланових обов'язків адвоката, їх пріоритетів та конкретного втілення в ситуаціях, коли такі обов'язки вступають в суперечність один з одним, а також відшукання шляху їх реалізації, що оптимально відповідає покликанню і статусу адвокатури, диктує необхідність встановлення правил професійної адвокатської етики, які мають стати путівником адвоката в обранні належних варіантів професійної поведінки.

З огляду на вищенаведене, існує обґрунтована необхідність втілення в нормативно-правових актах положень, які б усунули можливість надання одним адвокатом правової допомоги підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, інтереси яких суперечать один одному.

Очевидно, що надання правової допомоги клієнтам, інтереси яких суперечать один одному може спричинити численні зловживання з боку захисника. Це зумовлено тим, що в процесі надання правової допомоги, адвокатом отримуються відомості про всі обставини справи щодо кожного з клієнтів. В подальшому, не виключеним є використання отриманої інформації в інтересах одного клієнта на шкоду іншого. Така ситуація є неприпустимою і суперечить морально-етичним засадам суспільства та високому званню адвоката.

У відповідності до ст. 47 КПК України, захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Якщо захисник не буде запрошений зазначеними особами, його призначає особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя. Одна і та ж особа не може бути захисником двох або кількох підозрюваних, обвинувачених і підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого [6].

Варто зауважити, що чинний Закон України „Про адвокатуру” взагалі забороняє представляти одному захиснику підозрюваних, обвинувачених і підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.

Зокрема згідно ч.2. ст. 7 ЗУ „Про адвокатуру”, адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу
суду, потерпілого, цивільного позивача [10].

Адвокат не може прийняти доручення, знаючи, що його
виконання може суперечити його власним інтересам, інтересам його
родичів чи адвокатського об'єднання, членом котрого він є, або
суперечитиме його професійним та іншим обов'язкам, партійним чи
релігійним переконанням.

Прийняття доручення за наведених обставин можливе лише за умови повідомлення клієнту про можливий конфлікт інтересів і отримання
письмової згоди клієнта на представництво його інтересів цим
адвокатом, а також за умови, що адвокат впевнений, що він зможе
зберегти незалежність і об'єктивність своїх висновків та дій, а
також дотримання всіх інших професійних та етичних вимог при
виконанні цього доручення [16].

Адвокат ні в якому випадку не може прийняти доручення, в предметі якого безпосередньо зацікавлений він особисто або його близький родич (або партнер, помічник, член технічного персоналу, член адвокатського об'єднання, до якого належить адвокат), від клієнта, інтереси котрого суперечать інтересам вказаних осіб.

Слід зазначити, що адвокат, який перебуває в родинних стосунках з іншим адвокатом (батько, мати, син, дочка, рідний брат або сестра,
подружжя), не повинен приймати доручення клієнта, знаючи, що його
інтереси суперечать інтересам клієнта, якого представляє цей інший
адвокат, за винятком випадків, коли обидва клієнти дають на це
свою згоду після роз'яснення кожному з них його адвокатом
ситуації, що склалася.

Крім того, Правилами адвокатської етики, схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1 жовтня