Таким чином, на адвокатів покладається цілий комплекс зобов'язань як юридич-ного, так і морального характеру, які часто вступають у взаємну су-перечність. Такі зобов'язання дослідниками умовно поділяються на: [89; c.250]

1) зобов'язання перед клієнтом;

2) перед судом та іншими ор-ганами влади, з якими адвокат контактує, виступаючи як довірена особа клієнта або від його імені;

3) перед іншими представниками даної професії в цілому і перед будь-ким з колег зокрема;

4) перед суспільством, для членів якого існування вільної незалежної про-фесії поряд з додержанням правових норм є найважливішою га-рантією захисту прав людини перед державною владою та іншими інтересами суспільства.

Необхідність відокремлення та закріплення етичних засад ад-вокатської професії, на наш погляд, є очевидною, оскільки про-фесія ця є публічною.

З огляду на вищенаведене, вбачається за можливе надання власного визначення поняття «адвокатська етика».

Адвокатська етика – це галузь юридичної етики, яка досліджує спектр морально-етичного регулювання поведінки адвоката з колегами, суддями, слідчими, процесуальними супротивниками у слідчо-судовому процесі, відносини з клієнтами.

У дослідженні питання юридичної і, зокрема, адвокатської етики необхідно звернутися до зарубіжного досвіду. Загальноприйнятою прогресивною світовою практикою є встановлення стандартів професійної етики, що є обов’язковими при здійсненні професійної діяльності. Це стосується і правників. Так, у США для захисту правосуддя і громадськості не тільки від некомпетентних, а й від “неетичних” майбутніх юристів запроваджено серйозні етичні вимоги як до правників, так і до кандидатів у правники [27; c.16].

Натомість, в Україні існують тільки певні вимоги щодо певних видів юридичної професії. Наприклад, адвокати зобов’язуються “у своїй професійній діяльності суворо додержуватися... правил адвокатської етики” [10]. Втім, характерною рисою таких вимог є те, що вони поширюються на діяльність правника вже після набуття останнім статусу адвоката. Однак слід зазначити, що деякі з вимог таки можна вивести опосередковано, як наприклад, із положення “Адвокатом не може бути особа, яка має судимість”. [10]. Інакше кажучи, не встановлено деонтологічних кваліфікаційних вимог до “кандидатів у правники”.

Слід підкреслити, що такі етичні вимоги в США поширюються на кандидатів у правники чи представників будь-якої сфери юридичної професії загалом, а вже згодом галузево – суддів, адвокатів тощо. “Для того, щоб стати правником та отримати право на заняття “практикою права”, майбутній правник має відповідати вимогами юрисдикції щодо таких аспектів як освіта, компетентність, що демонструється шляхом успішного складення кваліфікаційного правничого іспиту, та характер” [27; c.16].

Згідно норм міжнародних актів, “Правником має бути особа, дані про поведінку якої виправдовують довіру клієнтів, супротивних сторін, судів та інших осіб, що реалізується у формі професійних обов’язків щодо них. Дані, що свідчать про значний недолік у чесності, довірі, старанності чи надійності заявника, можуть стати підставою для відмови у прийнятті” [3].

“Розкриття або викриття будь-якої інформації щодо зазначеного має сприйматися як підстава для подальшого розслідування до моменту прийняття компетентним органом рішення щодо наявності чи відсутності в заявника належного характеру та придатності до практики права: незаконна поведінка; академічний проступок; подання неправдивих заяв, в тому числі упущень; порушення трудової дисципліни; дії, що включають нечесність, шахрайство, обман чи перекручування; зловживання юридичним процесом; нехтування фінансовими зобов’язаннями; нехтування професійними обов’язками, порушення рішення суду; докази психічної та емоційної неврівноваженості; докази наркотичної чи алкогольної залежності; відмова в прийнятті до правництва в іншій юрисдикції з причини невідповідності характеру й придатності; дисциплінарні провадження, порушені правничим органом чи іншою дисциплінарною установою будь-якої юрисдикції” [3].

Загалом, встановлення вимог про порядність і чесність кандидатів у правники має раціональне обґрунтування.

З огляду на вищенаведене, вважаємо, що обґрунтованою необхідністю є перевірка етичності поведінки майбутніх юристів. Проте до її практичної реалізації в Україні слід підходити дуже обережно. Найгірше, що можна було б зробити – це сліпо скопіювати положення іноземного законодавства і швидко імплементувати їх в українське. Вбачається, що розглядувана ідея має бути втілена в правових нормах лише після ґрунтовного обговорення серед юридичної громадськості. При цьому мають бути розроблені чіткі критерії, за якими можна було б оцінювати особу претендента, визначені сфери життя кандидата, які могли б стати предметом дослідження, створений процесуальний механізм такої перевірки тощо.

На наш погляд, обов’язково має бути врахований закордонний досвід, причому як позитивний, так і негативний. Так, наприклад, тягар доведення етичності поведінки кандидата, в тому числі через подання доказів, на нашу думку, не має покладатися на самого кандидата. Має діяти презумпція його порядності, доки не буде доведено протилежне. Можливо, здійснювати оцінку чесності претендентів було б більш доцільним після певної стабілізації ситуації в українському суспільстві, спаду соціальної напруженості та вдосконалення законодавства.

Отже, участь адвоката у розгляді кримінальної справи в суді - це постійне спілкування з багатьма зацікавленими в результатах справи людьми. Це спілкування відбувається в режимі підвищеної психологічної напруги і постійно випробовує професійні та моральні настанови адвоката. Тільки тверді внутрішні моральні настанови, тренована воля і глибоке усвідомлення своєї професійної місії допомагає адвокату уникнути небажаних наслідків. Все це на-кладає на них особливий тягар моральної відповідальності за результати своєї діяльності, вима-гає від цих осіб особливих морально-психологічних та вольових якостей. Саме тому для адвокатів при участі в кримінальному процесі необхідним є дотримання правил адвокатської етики.

Адвокатська етика, як галузь юридичної етики, постійно розвивається і підживлюється з численних джерел. Це «Основні положення щодо ролі адвокатів», Конституція України, Кримінально-процесуальний Кодекс України, Правила адвокатської етики, Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Що