до висновку, що в даний момент спостерігається збільшення впливу ідей гуманізму в діяльності адокатів. При представництві інтересів клієнта в кримінальних справах ідея гуманізму отримує якісно нове наповнення.
2.2. Конфіденційність як запорука охорони адвокатської таємниці.
Професійна таємниця адвоката має да-вню історію і знайшла юридичне закріп-лення в законодавстві України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокатська діяльність в Україні здійснюється на основі принципу конфіденційності, тобто збереження в таєм-ниці інформації, що стала відома адвокату [10].
Адвокат не має права при здійсненні професійної діяльності в
суді будь-яким чином, безпосередньо або опосередковано порушувати
конфіденційність інформації, яка відноситься до предмета адвокатської таємниці, або є конфіденційною.
Оскільки відносини адвоката і його клієнта будуються на принципі конфіденційності, то між ними неодмінно виникають довірчі стосунки, без яких не може здійснюватися правова допомога, ре-зультативність якої залежить від належної інформованості адвоката, що досягається, зокрема, відкри-тістю особи, якій ця допомога надається. Водночас і ця особа має бути впевненою, що адвокат не роз-голосить довірені йому відомості [97; c.35].
У Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи про свободу здій-снення професійних адвокатських обов'язків заз-начено, що слід вдаватися до всіх необхідних дій, спрямованих на належне забезпечення конфіден-ційного характеру взаємин між адвокатом і його клієнтом, адвокати мають дотримуватися професійної таємниці відповідно до національного законодавства, внутрішніх норма-тивних актів і професійних стандартів. Будь-яке не-дотримання принципу професійної таємниці без відповідної згоди клієнта має бути належно покара-не.
Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 1 жовтня 1999 року, встановили, що «дотримання принципу конфіденційності є необ-хідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є не-можливим належне надання правової допомоги. Збереження конфіденційності та-кої інформації є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами, які можуть вимагати її розголо-шення, а також і обов'язком адвоката щодо клієнта та осіб, яких ця інформація стосується. Адвокату забороняється розголошувати відомості, що стано-влять предмет адвокатської таємниці, забороняється вимагати від нього ці відомості, а також допитува-ти його як свідка з питань, які становлять адвокат-ську таємницю.
Саме ж визначення поняття „адвокатська таємниця" в чинному Законі „Про адвокатуру" є явним: „Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Дані попереднього слідства які стали відомі адвокату в зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством" [10].
Згідно проекту Закону України „Про адвокатуру” предметом адвокатської таємниці є:
інформація про клієнта та третіх осіб, що стала відома адвокату у зв’язку зі здійсненням адвокатської діяльності;
факт звернення клієнта до адвоката або адвокатського утворення;
суть доручення чи питання, з яким клієнт звертався до адвоката (адвокатського утворення), суть консультацій, порад, роз’яснень, наданих адвокатом (адвокатським утворенням), складені документи правового характеру, всі матеріали, що складають адвокатське досьє, інформація, яка зберігається на електронних носіях, та будь-які документи і відомості, одержані адвокатом при здійсненні адвокатської діяльності;
зміст договору про надання правової допомоги;
документи, передані адвокату клієнтом;
інші відомості, пов’язані з наданням адвокатом правової допомоги [77].
З наведеного бачимо, що законопроектом суттєво розширено обсяг і межі адвокатської таємниці, що безсумнівно може розглядатися як крок до демократизації та гуманізації.
Разом з тим, потребує альтернативного варіанту і положення закону про те, що «документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди».
Фахівці зазначають, що непоодинокими є випадки, коли адвокат, дотримуючись адвокатської таємниці, не дає і не може дати згоду на огляд чи виїмку матеріалів свого досьє. Між тим може існувати передбачена законом підстава на проведення обшуку чи виїмки паперів і правоохоронні органи не особливо дбають, коли виникає подібна ситуація і постає необхідність здійснення таких слідчих дій стосовно адвокатів [75; c..13].
Саме з урахуванням таких ситуацій на нашу думку було б доречним доповнити вищезгадану норму. По-перше, проведення таких слідчих дій повинно мати місце лише за мотивованою постановою суду. По-друге, під час проведення таких слідчих дій мав би бути присутній хтось (наприклад посадова особа) від адвокатського об’єднання (колегії адвокатів) чи представницького органу адвокатури (за формування якого висловилася більша частина делегатів останнього з’їзду адвокатури) аби убезпечити прояв поваги до привілею стосунків “адвокат-клієнт”. Скажімо, дуже важливим є те, щоб під час обшуку не стали об’єктом уваги чи не були вилучені досьє інших клієнтів, що на жаль має місце в практиці сьогодення.
В такому підході визначеному Законом України „Про адвокатуру" не повною мірою реалізується Закон „Про інформацію". Зокрема ст. 39 ЗУ „Про інформацію” визначає інформацію як товар, і йдеться, по суті, про товарні відносини. Він також визначає і об’єкт інформаційних відносин. Згідно з ст. 8 ним є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, економічній, міжнародній та інших сферах [8].
На підставі аналізу лише двох статей Закону „Про інформацію" (статті 8, 39) можна стверджувати, що визначення адвокатської таємниці у Законі „Про адвокатуру" є неповним.
Така ситуація може бути обґрунтована лише тим, що даний Закон є неповним та регламентує, по суті, професійну діяльність адвоката як члена громадського об єднання і аж ніяк не визначає принципи діяльності адвокатури. Виправдовує сказане і те, що функції адвокатури, як