Якщо розглядати нормативно-правову базу, то необхідно відзначити, що франчайзинг чинним законодавством України не регламентований. Однак можна відзначити, що сутність франчайзинга як форми ведення підприємницької діяльності визначена Цивільним Кодексом України ( Глава 76) і зветься „комерційна концесія”. Так, наприклад, за договором комерційної концесії „одна сторона (правоволоділець) зобов”язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на термін або без указівки терміну право використовувати в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав”.

Комплекс виключних прав, наданих правоволодільцем і здобутих користувачем, складається з:

право діяти під фірмовим найменуванням і/або комерційним позначенням правоволодільця;

право на товарні знаки, торговельні марки, знаки обслуговування й інші засоби індивідуалізації правоволодільця;

право користуватися належною йому охоронюваною комерційною інформацією.

Договір комерційної концесії передбачає використання цього комплексу виключних прав „у визначеному обсязі (зокрема, з встановленням мінімального і(або) максимального обсягу використання), з вказівкою або без вказівки території використання стосовно до визначеної сфери підприємнийької діяльності продажу товарів, отриманих від правоволодільця або зроблених користувачем”.

Комерційній концесії властиві наступні характерні риси:

наявність двох сторін відносин (договору) – правоволоділець і користувач;

правоволоділець виступає в однині, а користувачів може бути кілька;

відносини за договором комерційної концесії припускають високу етику ділових відносин;

правоволоділець і користувач є самостійними юридичними особами;

правоволоділець володіє виключними правами: товарним знаком, фірмовим стилем, патентом, ідеями, авторськими і аналогічними правами;

правоволоділець уступає своє права користувачеві на визначених умовах;

користувач здійснює свою діяльність з використанням торгівельної марки і репутації правоволодільця на ринку товарів (робіт, послуг);

правоволоділець забезпечує користувача різними формами підтримки;

правоволоділуць користується правом регулювання діяльності користувача;

користувач платить за пільги і послуги, що робляться правоволодільцем;

користувач повинен захищати інтереси правоволодільця;

користувач може укладати договір комерційної субконцесії з іншими особами і передачі останнім частини або весь комплекс виключних прав.

Проведені основні характеристики комерційної концесії відповідають характеристикам відносин франчайзинга. У договорі комерційної концесії і в договорі франчайзинга загальна сфера дії, загальний предмет договору, виключні права на поширення, просування, розміщення на ринках і продаж товарів і послуг у межах погодженої сторонами території (або місцевості). Загальною сферою в них також є прийняття сторонами взаємних обмежень діяльності на погодженій у договорі території ( у частковості зобов”язуються не конкурувати один з одним, не вступати в договірні відносини з третіми особами [26, с.24].

Комерційна концесія і франчайзинг мають, зокрема, й інші риси або ознаки:

об”єк відносин;

суб”єкти відносин;

фінансові взаємини;

права і обов”язки суб”єктів відносин.

франчайзер – права (знання, техніка, імідж, ноу-хау).

Франчайзинг:

франчайзи – плата ( одоноразова плата франшизи і роялти).

правоволоділець – права (товарний знак, фірмове найменування).

Концесія:

користувач – плата (фіксовані разові і періодичні платежі).

Таким чином, порявняння комерційної концесії і франчайзинга дає можливість провести наступну ананлогію:

франчайзер – правоволоділець;

франчайзи – користувач;

франчиза – концесія.

Однак у правовій теорії виникли розбіжності щодо еквівалентності комерційної концесії і франчайзинга.

Так, одна група авторів (В. Евдокімова, Н.Г. Вилкова, Е.А. Суханов, І.В. Баранова) вважають франчайзинг рівноцінним комерційній концесії. Інший автор (С.А.Сосна) виділяє кілька відмінностей франчайзинга від комерційної концесії. На думку С.А.Сосни, франчайзинг відрізняється набагато більш широким, чим комерційна концесія, комплексним характером охоплюваних відносин, тому що сторона - франчайзер – надає франшизу звичайно на весь комплекс приналежних йому промислових і інтелектуальних прав. У той час як при комерційній концесії, як правило, надаються тільки торгівельна марка і знак обслуговування.

За договором франчайзинга виключні права надаються одною стороною іншій стороні на пільговій, привілейованій основі. Тобто франчайзер не просто передає франчайзи виключне право збувати свої товари кінцевому споживачеві, але і передає йому, як відзначалося, свою промислову й інтелектуальну власність; робить організаційну, технічну, комерційну й іншу допомогу в організації збуту. Саме ця постійна і комплексна підтримка, на думку автора, є основною відмінністю франчайзинга від комерційної концесії. Здійснення постійного контролю першою стороною над діяльністю другої також є специфікою договору франчизи. С.А.Сосна відзначає, що франчайзи має право робити послуги, ананлогічні тим, що роблять або робить франчайзер. По комерційній же концесії набувач правий може тільки поширювати товари виготовлювача [35, с.37].

Відповідно до Цивільного Кодексу України:

правоволоділець зобов”язується надати користувачеві комплекс виключних прав, що належать правоволодільцю, в тому числі право на фірмове найменування і/або комерційне позначення правоволодільця, на охоронювану комерційну інформацію, а також на інші передбачені договором об”єкти виключних прав;

правоволоділець зобов”язаний робити користувачеві постійне технічне і консультативне сприяння, включаючи сприянні в навчанні і підвищені кваліфікації працівників;

правоволоділець зобов”язаний контролювати якість товарів (робіт, послуг), вироблених (виконуваних, що виробляються) користувачем на піставі договору комерційної концесії;

договір комерційної концесії передбачає використання комплексу виключних прав стосовно до визначеної сфери підприємницької діяльності (продажу товарів, отриманих від правоволодільця або зроблених користувачем, здійснення іншої торгівельної діяльності, виконанню робіт, наданню послуг.

Проведені положення Цивільного Кодексу України в цілому відповідають визначенням франчайзинга. Більш того, можна відзначити, що в Цивільному Кодексі України йде правове регулювання в основному не комерційної концесії, а франчайзинга:

концесія включає не тільки право на використання торгівельної марки і знака обслуговування, а повний комплекс виключних прав, включаючи комерційну інформацію, одже мова йде про франчизу;

правоволоділець зобов”язується за Цивілним Кодексом України надавати комплексну підтримку, а також здійснювати постійний контроль за діяльністю користувача концесії.

Одже, зміст договору , згідно Цивільного Кодексу України полягає в наступному:

одна сторона (правоволоділець) зобов”язується надати іншій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Потрібно відзначити, що норми Цивільного Кодексу про право власності на об”єкти виключних прав (інтелектуальної власності) не поширюються.

Укладення