в) інформування покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної иарки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії. Основною сферою, в якій здійснюється цей обов”язок, є реклама. Користувач повинен проінформувати своїх покупців ( замовників) про те, він виступає як користувач саме за договором комерційної концесії, при чому відносно конкретного правоволодільця, якого зразу ж необхідно назвати. Спосіб доведення до покупців (замовників) інформації про те, що засоби індивідуалізації використовуються на підставі договору комерційної концесії, залежить від того, як вони використовуються. Словесна форма використання пропускає усне повідомлення, письмова або графічна – наявеість необхідних надписів і т.п.

г) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержанк від нього конфіденційне інформацію. Йдеться, певно, про обов”язок зберігати в таємниці відомості, що становлять комерційну таємницю правоволодільця. У той же час договір комерційної концесії повинен визначати, які відомості є комерційною таємницею. В іншому разі важко говорити про відповідальність користувача за розголошення комерційної таємниці, адже до останньої належать лише ті відомості, щодо яких вживаються заходи охорони конфіденційності. Правоволоділець повинен вказати, які відомості він відносить до секретних, і тільки щодо них виникає обов”язок користувача берегти їх у таємниці;

2) своєчасно виплачувати правоволодільцю обумовлену договором винагороду. Винагорода може виплачуватися у будь-якій формі, яка передбачена договором, а саме: у формі фіксованих разових або періодичних платедів, відрахувань від виторгу, націнки на оптові ціну товарів, що передаються правоволодільцем для перепродажу, і т.п. Вибір тієї чи іншої форми виплати винагороди залежить від того, в якій сфері комерційної діяльності надається комерційна концесія, наскільки велика довіра між сторонами, як будується контроль правоволодільця або користувача та інших причин. Наприклад, при виконанні робіт (наданні послуг) навряд чи є сенс застосовувати винагороду у формі націнка на оптову ціну товару. Відрахування від виторгу для себе вибирає той правоволоділець, який буде впевнений в тоиу, що користувач отримує всі необхідні йому права та інформацію і подальшого сприяння правоволодільця при їх реалізації вже не потребує;

3) забезпечувати відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем. Цей обов”язок випливає з мети договору – сприяти розширенню збуту товарів (робіт, послуг).

Якщо користувач виготовляє товари (роботи, послуги), які за якістю нажче ніж ті, що виготовляє правоволоділець, покупці (замовники) таких товарів (робіт, послуг_ вводяться в оману. Адже вони розраховують на певну якість, яка ототожнюється з використанням відповідних засобів індивідуаліцації (товарного знаку, фірмового найменування тощо), але не отримують її. Ця якість цілком могла бути вищою за звичайну, якою користувачі забезпечені. Проте її недостатньо. Отже, покупці (замовники) товару (робітЮ послуг) мають право пред”явити користувачеві вимоги, які випливають з незабезпечення ним такої якості, що притаманна товарам (роботам, послугам) правоволодільця, з посиланням на договір комерційної концесії. При цьому вимоги базуються не на правилах, спрямованих на захист прав споживачів, а на загальноцивільних нормах;

4) надавати покупцям (замовникам) усі додаткові послуги, на які вони могли б розраховівати, купаючи (замовляючи) товар (роботу, послугу) безпосередньо комерційної концесії і тому до нього можна надати аналогічні пояснення;

5) не передавати отриманого комплексу прав або його частини в субконцесію без згоди правоволодільця;

6)надати обумовлену кількість субконцесій, якщо такий обов”язок передбачений договором.

Оскільки два останні обов”зки тісно пов”язані між собою, їх зміст можна викласти одночасно.

Субконцесія – це договір, згідно з яким користувач зобов”язується передати субкористувачеві весь комплекс отриманих ним від правоволодільця за договором комерційної концесії прав або його частин. Внаслідок укладення договору субконцесії користувач стосовно субкористувача стає правоволодільцем. Невипадково до договору субконцесії застосовуються правила про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії.

Права субкористувача, таким чином, стають похідними від прав самого користувача. У відносини з правоволодільцем побічно, через користувача, вступає нова особа – субкористувач. Це наділяє правоволодільця додатковими обов”язками, які не можна покласти на нього просто так, без його згоди. Звідси обов”язкова вимога закону про те, що умови субконцесії мають бути погоджені користувачем з правоволодільцем або визначені в договорі комерційної концесії.

Передача користувачем усього коплексі отриманих ним прав або їх частини в субконцесію може бути прямо заборонено договором. У цьому разі будь-який договіо комерційної концесії, укладений користувачем, недійсний, оскільки укладений за відсутності необіхних повноважень. Субкористувач у цьому випадку може висунути притенції тільки до користувача, але ні в якому разі до первинного правоволодільця

Передача прав у субконцесію може бути дозволена користувачеві договором. У цьому випадку він може розглядатись як правило або як обов”язок користувача. Вибір того чи іншого варіанта залежить від того, які положення щодо цього існують у договорі комерційної концесії. Якщо договір формулює можливість укласти договір комерційної концесії як право користувача (або правоволодільцем надана згода на передачу прав субконцесії – що одне й те саме), то обсяг цього