Укладення договорів субконцесії може бути і обов”язком користувача. Включення такого обов”язку в умови договору, як правило, пояснюється бажанням правоволодільця максимально розширити коло осіб, які продають товар (виконують роботи, надають послуги) з використанням виключних прав, що первісно належали йому. Чим ширше коло осіб, які використовують цей комплекс виключних прав, тим вище вартість останніх, а отже, і бізнесу правоволодільця. Саме цим можно пояснити включення у договір обов”язку користувача протягом певного періоду надати субконцесію певній кількості осіб.

Дія договору субконцесії нерозривно пов”язана з долею самого договору комерційної концесії, для здійснення якого субконцесія була видана. Норми, які ЦК вводять у цьому випадку, є не що інше, як специфічне відображення відомого принципу: ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсно, користувач отримує від правоволодільця деякий обсяг прав і передати субкористувачеві ці права в більшому обсязі він не має права.

Якщо договір комерційної концесії недійсний, то і укладені на його основі договори субконцесії теж недійсні. Відтак, за недійсним договором комерційної концесії ніякі права користувачеві не можуть перейти, а це означає, що вони не перейдуть від нього і до субкористувача.

Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії по суті також є їх додатковими обов”язками. Однак специфіка цих обов”язків міститься не тільки в їх диспозитивній природі, скільки в тому, що вони спрямовані на обмеження конкуренції, а отже, можуть вступити у суперечність з антимонопольним законодавством. Адже розширення збуту певних товарів (робіт, послуг) не завжди сприяє розширенню конкуренції. Щоб запобігти порушенню антимонопольних правил, ЦК і ГК розділяють обов”язки (або обмеження прав – що одне той саме) сторін договору комерційної концесії на дві групи:

обмеження, встановлення яких у договорі можливе, але вони можуть бути визнані недійсними за вимогою антимонопольного органу або іншої зацікавленої особи, якщо ці умови з урахуванням стану відповідного ринку та економічного стану сторін суперечать антимонопольному законодавству (заперечні обмеження), а саме:

а) обов”язок правоволодільця не надавати іншим особам ананлогічні комплексм прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або ж утримуватись від власної аналогічної діяльності на цій території. Головну роль у застосуванні цього правила відіграє тлумачення слова „аналогічні”, яке використовується стосовно комплексу виключних прав або діяльності правоволодільця. Якщо „ананлогічні” означає повністю тотожні, то діяльність або комплекс прав буде іншим при зміні будь-якого, навіть незначного компонента. Проте законодавець під словом „ананлогічні” все ж мав на увазі інший зміст – „в основних (істотних) частинах такі ж (подібні)”. Тільки за такого тлумачення може йтися про реальний обов”язок, який покладається на правоволодільця. Правда тоді цей термін перетворюється тільки на оціночнц категорію, про наявність або відсутність якої висноновок, головним чином, може зробити суд. Тому договір комерційної концесії, що містить такий обов”язок правоволодільця, повинен мати і його тлумачення. В іншому разі можуть виникнути ускладнення.

Проте ситуація має ще один аспект, а саме, чи можна включити в договір обов”язок правоволодільця не надавати іншим особам жодоного права, які надані цьому користувачеві, або забороняти вести діяльність, яка не ананлогічна діяльності користувача, але стосується використання виключних прав? На це питання можна дати позитивну відповідь. Адже комплекс виключних прав, що надаються користувачеві, може бути наскільки завгодоно широким або вузьким (як і його ананлог) і тому правоволоділець, відмовляючи собі у можливості надати кому-небудь ананлогічні права, тим самим може заборонити передавати будь-які права. Такі міркування можна використовувати і для обгрунтування можливості правоволодільця прийняти на себе обов”язок не вести будь-якої діяльності на певній території:

б) обов”язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії щодо аідприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав. Заборона кнкуренції, яка становить зміст цього обов”язку, може виявлятися в обеженні кількості, асортименту, ціни товару ( робіт, послуг), що продаються (виконуються, надаються) на цій території, в необхідності узгоджувати порядок ведення підприємнийької діяльності і т. Ін. Оскільки наявність або відсутність конкуренції – теж оціночне поняття, бажано в договорі досить детально описувати, які саме дії користувачеві не дозволені;

в) обов”язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволільця. Тлумачення цього обмеження подібно тому, що надане вище в підпункті „а”;

г) обов”язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також внутрішнє і зовнішнє оформлення. Правоволоділець буде особливо зацікавлений у включенні в договір такого обов”язку, якщо і він, і користувач діятимуть на одінй території. Це дасть можливість правоволодільцю уникнути несприятливого сусідства і тим самим своєму комерційному успіху. В інших випадках включення в договір такого обов”язку має на меті, як правило, забезпечити однаковн розташування і оформлення приміщень, де продаються товари (виконуються роботи, надаються послуги) за допомогою тих самих засобів індавідуалізації.

Заперечні обмеження, що внесені в договір комерційної концесії, суд може визнати недійсними. Це не випадково. Адже головною ознакою монополістичної