Сторонам є сенс визначити, чи вправі правоволоділець надавати аналогічний комплекс прав для використання на території, закріпленої за користувачем. Винятковість використання користувачем комплексу прав може визначатися не тільки територією, але і терміном або видом діяльності. Наприклад, якщо користувач вправі використовувати надані права на території всієї країни протягом визначеного терміну, то правоволоділець може бути зобов”язаний за договором не надавати третім особам аналогічних прав до витікання зазначеного терміну.

Якщо концесіонер здійснює підприємницьку діяльність, яка згідно з законодавством України підлягає ліцензуванню, обов”язковість одержання концесіонером у встановленому порядку відповідної ліцензії включаються в істотні умови концесійного договору.

Договір комерційної концесії може бути змінений за загальним правилом за згодою обох сторін (ст. 1125 ЦК України). Змінити його в однобічному порядку можна лише у випадках істотного порушення умов договору іншою стороною, у зв”язку з істотною зміною обставин, а також в інших випадках прямо передбачених у самому договорі комерційної концесії або в законі.

При зміні договору комерційної концесії сторони вправі посилатися на цю зміну у відносинах із третіми особами лише з моменту реєстрації цієї зміни, якщо не доведуть, що третя особа знала або повинна була знати про зміну договору. Зміна договору повинна бути оформлена в письмовій формі згідно п.3 ст.639 ЦК України.

Дострокове розірвання договору, укладеного на термін, а також розірвання договору, укладеного без указівки терміну, підлягає реєстрації в тому ж порядку.

Реорганізація концесіонера – юридичної особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору комерційної концесії.

Концесійний договір припиняється у разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв”язку з визнанням його банкрутом;

загибелі об”єкта концесії.

Розділ 2

Юридична природа та особливості договору комерційної концесії.

Комерційна концесія (франчайзинг) – один із нових правових інститутів, що знайшов своє відображення у новому ЦК України (1115-1129) і ГК України ( 366-376).Комерційна концесія основана на тому, що один суб”єкт підприємницької діяльності (правоволоділець) за винагороду надає іншому суб”єктові підприємницької діяльності (користувачеві) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, комерційне позначення, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау, комерційну інформацію, що охороняється законом, і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності. Саме ці елементи, як правило, визнаються необхідними для цього типу підприємницьких відносин національними та міжнародними правовими актами з питань франчайзингу і документами різних франчайзингових організацій. Поєднання зазначених елементів в одних правовідносинах дає можливість відрізняти комерційну концесію (францайзинг) від інших подібних підприємницьких договорів.

Договір комерційної концесії (франчайзингу) широко застосовується в господарській діяльності з 70-х років, хоч уже був відомий в США з кінця минулого століття. За своєю суттю франчайзинг є одним із засобів надання продукції або послуг споживачам, форма організації і ведення підприємницької діяльності на основі об”єднання матеріальних і фінансових засобів і зусиль юридичних і фізічних осіб,що зареєстровані як суб”єкти підприємницької діяльності. Франчайзинг передбачає створення широкої мережі однорідних підприємств, які мають знак для товарів і послуг (торговельний знак), що об”єднує багатьох підприємців, які дотримуються однакових умов, стилю, методів та форми продажу товарів і надання послуг, а в деяких випадках – і при виробництві товарів. Терміном „франчайзинг” у середньовічній Франції визначався привілей (право) на здійснення певної діяльності, куплений у короля. У ЦК законодавцем було прийнято достатньо умовне поняття „комерційна концесія”. Франчайзинг – це „форма маркетингу або розподілення товару, при якому „материнська” компанія, як правило, надає індивідууму або компанії („дочірній” або сторонній) право або привілей робити бізнес у визначеній формі протягом певного періоду часу в певному місці”.

Застосування франчайзингу в підприємницькій діяльності надає істотні переваги як правоволодільцю, так і користувачеві, а також споживачеві і всьому суспільству.

Необхідно відзначити один істотний аспект договору комерційної концесії (франчайзингу) – сторонами в ньому можуть бути лише юридичні особи, а також фізичні особи – суб”єкти підприємницької діяльності. Це, означає, що для отримання комплексу виключних прав за договором користувачу необхідно як мінімум зареєструватися приватним підприємцем.

Отже, сторонами договору комерційної концесії є правоволоділець і користувач. Коло осіб, що можуть виступати в якості правоволодільця і користувача обмежений. У нього винятково комерційні оргацізації і громадяни, зареєстровані як індивідуальні підпрємці. Право укласти договір виникає з моменту державної реєстрації комерційної органцізації або індивідуального підприємця. Правоволоділець є особа, якій належать ті виключні права, використання яких він дозволяє користувачеві. Природньо він повинен бути легітимізований як власник цих прав. Правоволоділець повинен бути підприємцем, це означає, що він використовує приналежні йому виключні права в процесі комерційної діяльності. Однак закон не вимагає, щоб правоволоділець здобував відповідні права будучи підприємцем, досить лише, щоб він був офіційно зареєстрований як підприємець до моменту укладення договору комерційної концесії.

Для правоволодільця (франчайзера) франчайзинг є найбільш зручним засобом розширення свого бізнесу. Він позбавлений необідності відкривати велику кількість філій або реєструвати підприємства на віддаленій території, інвестувати кошти для придбання нерухомоті, наймання персоналу. Правоволоділець отримує користь не вдаючись до кредитів та не беручи на себе серйозних фінансових зобов”язань, адже саме користувач вкладає свою частку в бізнес, де значні витрати на розширення покладаються також на нього. Правоволоділець покращує свій збут, забезпечує собі можливість у подальшому продавати користувачеві нові партії товарів і здійснювати обслуговування устаткування, сам процес експлуатації якого – безкоштовна реклама. Крім того, для правоволодільця успіх користувача (незалежного підприємця з високим