Для користувача комерційна концесія істотно знижує підприємницькій ризик та прискорює окупність капітало вкладень. Залишаючись господарем свого підприємства, він отримує можливість використовівати добре відомий знак для товарів і послуг, що позитивно позначається на входженні до ринку. Крім того, правоволодільці проводять постійну рекламну компанію на загальнонаціональному і місцевому рівнях у таких масштабах, які не під силу малій і середній фірмі. Користувач отримує від правоволодільця як спеціальні знання за допомогою програм навчання та професійних консультацій з управління підприємством, так і устаткування, інгредієнти, необхідні для виробництва кінцевої продукції або послуг, за цінами нижче ринкових. Неодноразово правоволоділець виступає поручителем за користувача при його зверненні за кредитом до банку або при ккладеннях у розрахунках зі споживачами. І, нарешті, у користувача низька вірогідність банкрутства порівняно із звичайним малим підприємством. Так, згідно зі статистикою у бізнесі припиняють свою діяльність понад 25 відсотків звичайних підприємств і тільки 5 відсотків користувачів – за договором комерційної концесії(франчайзингу) [14,с.23]

Для споживача та суспільства використання комерційної концесії може мати як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних моментів використання механізмів франчайзингу можна віднести сприяння виникненню нових конкурентів на ринку збуту і збільшення конкуренції серед товарних знаків, надходження іноземних інвестицій, що забезпечують ефективну передачу новітніх технологій і створення робочих місць, поповнення бюджету держави за рахунок надходження коштів від оподаткування. Дійсно, з одного боку, сприяючи насиченості ринку якісними товарами та послугами, франчайзинг відкриває для споживачів додоткові можливості задоволення потреб споживачів, з другого – франчайзингові угоди можуть призвести до порушення прав та інтересів споживачів. Адже сама по собі ідея франчайзингу побудована на своєрідній підміні суб”єкта, коли користувач виступає в обороті фактично під чужим ім”ям, використовуючи фірмове найменування і товарні знаки правоволодільця. У такій ситуації законні права власника можуть постраждати. З цієї точки зору найнебезпечнішим для споживача є виробничий франчайзинг. Коли споживач купує ліцензійний товар, він у крайньому разі усвідомлює, щл цей товар вироблений не власником товарного знаку, а зовсім іншою фірмою, яка може і не забезпечити очікуваної якості. Якщо ж споживач купує товар, вироблений користувачем за договором комерційної концесії (франчайзингу), він частіше за все вважає, що товар вироблений якщо не самим власником товарного знака, то хоч би його дочірньою компанією.

Саме необхідність захисту інтересів споживача і в широкому значення – громадських інтересів є однією з підстав введення законодавчого регулювання комерційної концесії (франчайзингу).

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов”язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (ст. 1115 ЦК України). У наведеному в ст.366 ГК України визначенні, крім того, наголошується на обов”язках користувача щодо дотримання умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві винагороди [2,с.324; 3,с.144-145].

Необхідно розрізняти державну і комерційну концесію. Раніше під концесією розуміли передачу державою у користування приватним особам у період НЕПу майне, яке було виключно власністю держави, на умовах поділу продукції, виробленої внаслідок використання цього майна. На сьогодішній день такі угоди в українському законодавстві називаються угодами про розподіл продукції. Такий договір „державної” концесії не має нічого спільного комерційною концесією.

Договір комерційної концесії є консесуальним, двостороннім (взаємним), платним і каузальним. Договір комерційної концесії є консесуальним, оскільки він вступає в силу з моменту досягнення згоди стороними, на відміну від від реальних договорів, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі угоди здійснена передача стороною контрагенту певного майна. Передача правоволодільцем користувачеві права використання у підприємницькій діяльності комплексу виключних прав, що належили правоволодільцю, передача користувачеві технічної і комерційної документації та іншої інформації, а також виплата користувачем правоволодільцю винагороди, інші дії здійснюються сторонами задля виконання вже укладеного договору комерційної концесії. Не варто змішувати фактичне виконання угоди з моменту її виникнення. Так, сторони договору комерційної концесії мають право домовитись про те, що передача документації правоволодільцем і виплата винагододи користувачем може збігтися з моменту укладення угоди, проте така угода не робить договір комерційної концесії реальним [10, с.430].

Договір комерційної концесії є двостороннім (взаємним), оскільки кожна сторона цього договору має права та обов”язки порівняно з одностороннім договором, в якому в однієї сторони є тільки права, а у другої – тільки обов”язки. Так, наприклад, за договором комерційної концесії, в обов”язки правоволодільця входить передача необхідної технічної документації, надання консультацій користувачеві, контролювання якості товарів ( робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем, а в обов”язки користувача – використання торговельної марки і (або) іншого позначення правоволодільця, забезпечення відповідної якості товарів, що виробляються, виконуваних робіт, послуг, що надаються, нерозголошення секретів виробництва правоволодільця і тюін.

Договір комерційної концесії є платним, адже правоволоділець повинен отримувати винагороду за виконання своїх зобов”язань за договором. Критерієм оплати договору є наявність у кредитора права вимагати зустрічного задоволення. Зустрічне задоволення може виражатися