Субсидіарна відповідальність сторін договору комерційної концесії (франчайзингу) перед споживачем при виробничому франчайзингу більш відповідає балансу інтересів всіх учасників франчайзингової системи.

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки:

до істотних умов договору комерційної концесії (франчайзингу) слід віднести:

умови про відповідальність користувача (франчайзі) за невиконання стандартів, визначених системою правоволодільця (франчайзера);

умови про відповідальність користувача (франчайзі) за незабезпечення збереження комерційної таємниці.

вказівка щодо обов”язкового включення цих умов до договору комерційної концесії (франчайзингу) має знайти своє відображення у законодавстві про комерційну концесію;

за вимогою однієї із сторін у договір комерційної концесії (франчайзингу) можуть бути включені й інші умови про відповідальність, які при цьому набувають статусу істотни:

умови про відповідальність користувача (франчайзі) за недотримання квоти продажів;

умови про відповідальність користувача (франчайзі) за несвоєчасне відрахування платежів;

умови про відповідальність правоволодільця (франчайзера) за постачання неякісних товарів чи матеріалів;

умови про відповідальність правоволодільця (франчайзера) за невиконаня зобов”язань щодо довгострокової підтримки, реклами тощо;

інші умови, про які домовляються сторони.

4) що стосується відповідальності сторін договору комерційної концесії (франчайзингу) перед споживачем, то її доцільно було б поділити таким чином:

при виробничому франчайзингу та договорі на надання послуг правоволоділець (франчайзер( несе субсидіарну відповідальність перед споживачем;

при товарному франчайзингу сторони відповідають солідарно за вимогами споживача.

У зв”язку із запропонованою диференціацією відповідальності доцільно було б реалізувати викладені вище принципи відповідальності сторін договору комерційної концесії (франчайзингу) у спеціальному законі (Про комерційну концесію (франчайзинг)”.

Розділ 3

Права і обов”зки сторін в договорі комерційної концесії.

Зміст договору договору комерційної концесії становить умови, на яких укладено угоду сторін. Оскільки будь-який договір є підставою виникнення цивільно-праового зобов”язання, а зміст цього зобов”язання розкривається через права та обов”язки його учасників, визначені умовами договору, то це властиво і договору комерційної концесії. Оскільки у двостонніх договорах правам кореспондують обов”язки, розглянемо тільки останні.

Обов”язки правоволодільця можна поділити на імперативні і диспозитивні. Перші сформольовані в законі таким чином, що не допускають змін за волею сторін. По суті, такі обов”язки є істотними умовами договору комерційної концесії. Зміст обов”язків другої групи сторони договору мають право змінити або навіть зовсім відмовитись від включення їх до договору. Проте, якщо це не відбувається, вони діють у повному обсязі [9, с.501].

Правоволоділець зобов”язаний:

передати користувачеві весь комплекс виключних прав за договором. Цей обов”язок в законі викладений досить докладно і сформульовіний як імперативний. Він містить обов”язок передати користувачеві технічну і комерційну документацію (плани, розрахунки, креслення), проінформувати користувача і його працівників з питань здійснення правЮ що передані договоромкомерційної концечії, а також надати користувачеві іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії. По суті, цей обов”язок є інформаційним і вимагає, щоб правоволоділець забезпечив будь-якою інформацією, яка буде необхідна для здійснення прав, що передані за договором комерційної концесії. Перелік даних, які можна вимагати розкрити, залишений розкритим. Щоб уникнути безпідставних вимог щодо розкритти інформації, правоволодільцю в договорі комерційної концесії варто зазначити, яку саме інформацію необхідно надавати. В іншому разі між сторонами може виникнути складний спір щодо обсягу інформації, яка надається, оскільки „інформація, яка необхідна для здійснення прав”, є оціночною;

2) забезпечити державну реєстрацію договору комерційної концесії. Цей обов”язок, як і всі наступні, є диспозитивним, оскільки договором комерційної концесії цей обов”язок може бути покладений і на користувача;

надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчання та підвищенні кваліфікації працівників. Покладення на правоволодільця цього обов”язку цілком логічне, особливо в межах довгострокового договору. Адже Об”єкти прав,що передаються за договором комерційної концесії, як правило, безперервно вдосконалюються. Тому користувач об”єктивно зацікавлений в отриманні нової інформації, яка поліпшить його позиції на ринку. У свою чергу правоволоділеці за надання інформаційного сприяння може отримати окрему винагороду;

контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляє (виконує, надає) користувач на підставі договору комерційної концесії. Правоволодільцю як особі, яка набагато краще знайома з процесом випуску товарів (виконання робіт, надання послуг), значно простіше проконтролювати їх якість, ніж користувачу. Адже правоволоділець, як правило, і є створювачем інтелектуальних продуктів, права на які передаються за договором комерційної концесії і використовуються при створенні товару. До того ж він зацікавлений у тому, щоб ці творчі продукти не змінилися внаслідок випуску товарів (виконання робіт, надання послуг) нижчої якості ( ст. 1120 ЦК України, ст. 370 ГК України.

Права та обов”зки користувача. За статтею 1121 ЦК України користувач зобов”язаний:

використовувати комплекс отриманих ним виключних прав відповідно до умов договору, в установленому обсязі і належним чином. Цей обов”язок корелюється з його правом використовувати такий комлекс. Проте було б неправильним вказати, що на користувачеві лежить обов”зок, який водночас і є його правом. У них різний зміст. Право використовувати виключні права стосується головним чином тих дій, які може здійснювати користувач. Обов”зок полягає у тому, щоб не виходити за межі користування, встановлені договором. У складі цього обов”язку необхідно виділити ряд субобов”язків:

а) використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом. Якщо в договір внесено будь-які обмеження, що стосується такого використання, їх необхідно додержуватися, наприклад, заборона розташовувати найменування (позначення) у приміщеннях, які використовуються для торгівлі алкогольною продукцією. Відсутність у договорі будь-яких обмежень щодо цього означає, що фірмове найменування правоволодільця може використовуватись будь-яким не забороненим законодавством способом;

б) додержуватися інструкції та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використання цих прав правоволодільцем у тому