Мета виправлення засудженного передбачає досягнення певних змін у його особистості, усунення суспільної небезпеки особи, тобто такий вплив покарання, внаслідок якого засуджений під час і після його відбування не вчиняє нового злочину. Виправлення полягає в тому, щоб шляхом активного примусового впливу на свідомість злочинця внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні, криміногенні настанови, змусити дотримуватися положень кримінального закону або, ще краще, прищепити, хай навіть під страхом покарання, законопослушність, повагу до закону. Тобто виправлення пов'язується з появою у засудженого таких рис, властивостей та установок, які б утримували його від вчинення нових, принаймні умисних, злочинів. Перевиховання передбачає глибинні зміни в особистості засудженого — вони зумовлюють, як це зазначено в [2 ст. 50], чесне ставлення засудженого до праці, точне виконання ним законів, поважання правил співжиття. Досягнення таких наслідків називають юридичним виправленням. Це досить важливий підсумок застосування покарання.[15 ст. 131]
Вказівка [2 ст. 50 КК] на те, що метою покарання є не тільки виправлення, а ще й перевиховання засудженого піддається обгрунтованій критиці і потребує уточнення. В літературі немає одностайності щодо оцінки змісту цих понять. Одні автори не вбачають відмінностей між виправленням і перевихованням, вважають їх синонімами, єдиним етапом впливу на засудженого, а вказівку закону на перевиховання зроблено для того, щоб підкреслити значущість цієї мети покарання. На думку других, перевиховання — це більш значні зміни у свідомості і соціально-психологічних постановах особи. Воно пов'язане з глибокими змінами в поглядах, звичках, інтересах засудженого, внаслідок чого досягається його моральне виправлення. Треті автори вважають, що вказівка закону на мету перевиховання є помилковою. Розуміння на меті покарання перевиховання означає явне перебільшення в чинному Кримінальному кодексі України виховних можливостей покарання як соціального явища. Як з точки зору науки, так і з урахуванням нашої практики виконання покарань досягнення цієї мети навряд чи можливе. Наукою доведено, що людина виховується тільки в віці від 6 до 18 місяців. Пізніше можливе лише перевиховування і лише при бажанні того, кого перевиховують, бо давно доведено, що «Всьому можна навчитися, але нічому не можна навчити». (Конфуцій).[1] На жаль, реалії наших пенітенціарних установ не дають підстав для віднесення їх до осередку морального виховання. Тому з точки зору практики реалізації покарання більш обгрунтовано ставити перед ним лише мету юридичного виправлення засудженого. Досягнення цієї мети забезпечується самим призначенням покарання, режимом його відбування, залученням до праці, організацією навчання професії, переконанням, роз'ясненням кримінального законодавства, заходами виховного характеру та іншою освітньою роботою з засудженим.
Мета спеціального (окремого) запобігання злочинам (приватна, спеціальна превенція) полягає в такому впливі покарання на засудженого, котрий виключає рецидив його злочинної поведінки. Відвернення вчинення нових злочинів з боку засудженого досягається самим фактом його засудження і тим більш — виконанням покарання, коли особу поставлено в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчиняти нові злочини. Так, при відбуванні позбавлення волі режим виконання покарання, обмеження контактів, постійний контроль за поведінкою засудженого тощо фізично позбавляють або значно обмежують його можливості вчинити нові злочини. Спеціальне запобігання злочинам досягається:
Досягненню цієї мети також сприяють й положення закону, які посилюють покарання за вчинення нового злочину (визнання його обставиною, що обтяжує відповідальність, [2 ст. 67 КК]; можливість визнання такої особи особливо небезпечним рецидивістом — ст. 26 КК (була передбачена старим кодексом, в новому відмінена); більш суворі правила і межі призначення покарання — [2 ст. 71 КК]. У багатьох нормах Особливої частини КК рецидив злочину визначає кваліфікований склад і за нього передбачено більш суворе покарання. Усе це шляхом залякування стримує таку особу від вчинення