-непрямі (побічні), тобто ті,які дозволяють встановити ті чи інші проміжні факти.на яких встановлюються різні елементи головного факту (наприклад,показання свідка,який бачив у обвинуваченого речі,викрадені у потерпілого);

2)щодо обвинувачення, яке становить предмет розслідування і розгляду у певній справі,докази поділяються на

-обвинувальні,тобто такі, які обгрунтовуються, підтверджуються обвинувачення, встановлюють наявність злочину і вчинення його обвинуваченим.а також обставини.які обтяжують його відповідальність;

-виправдовувальні,тобто такі,які спростовують або помякшують відповідальність обвинуваченого;

3)за одержання відомостей про факти,характером формування джерел доказів докази поділяються на:

-первісні,тобто докази,отримані з першоджерел(наприклад,показання свідка-очевидця);

-похідні,тобто такі,які не є першоджерелами,а,як мовиться,отримані з "других рук".

4)за способом формування поділяються на, -особисті, тобто такі,які походять від людей (наприклад,показання свідка,потерпілого);

-речові,тобто такі.які є обєктами злочинних дій;знаряддя злочину.предмети,які зберегли на собі сліди злочину.

2.1 Характеристика джерел доказування.

Показання свідка (ст. ст.68-71 КПК України)

Ппказання свідків-це усне повідомлення особи про обставини,які мають значення для кримінальної справи,про які їй стало відомо під час безпосереднього спостерігання злочину,із слів інших осіб або документів які надані слідчому або суду у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку.

Показання свідка є більш поширеним джерелом доказів. Як свідок може бути викликана кожна особа,про яку є дані,що їй відомі обставини,які відносяться до справи (ч.1 ст. 68 КПК).

Свідок може бути допитаний про обставини.які підлягають встановленню по даній справі,в тому числі про факти.що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного,та його взаємовідносини з ними.

Свідок як правило,особа,яка не зацікавлена в результатах справи,але під час перевірки та оцінки його показань слід враховувати обставини,які можуть вплинути на їх достовірність.

-умови формування показань;

-особливості особистості свідка;

-його відношення до справи та до учасників процесу.

У показаннях добросовісних свідків можуть мати місце помилки,на які могли вплинути умови сприйняття фактів,про які даються показання (наприклад дощ,погане освітлення,давність сприйняття події злочину,тощо),а також субєктивні фактори-це поганий слух або зір.

Окрім цього,свідок,не зважаючи на те,що він попереджається про відповідальність за ст.384 КПК України,може давати неправдиві показання з різних причин,наприклад.це може бути його особиста зацікавленість в засудженні певної особи,бажання приховати свої незаконні дії,які сприяли вчиненню злочину,тощо.

Не можуть бути доказанні дані повідомлені свідком,джерело яких невідоме.Якщо показання свідка базується на повідомленнях інших осіб,то ці особи повинні бути також допитані (ч.3 ст.68 КПК)

Оцінка показань свідка здійснюється у відповідності з загальними вимогами,передбаченими ст.67 КПК України,із урахуванням тих особливостей ,які притаманні даному виду доказів.

Кримінально-процесуальний кодекс не встановлює вікових рамок для допиту осіб як свідків.Свідками можуть бути і малолітні.З якого віку допустимо допитувати дитину як свідка.залежить від її індивідуальних властивостей,від її розвитку,від характеру тих обставин,для зясування яких допитується свідок,тощо.

Однак при допиті малолітніх свідків та при оцінці їхніх показань необхідно враховувати особливості цих показань.При оцінці і перевірці показань малолітніх свідків завжди необхідно зясовувати і враховувати елементи фантазії в розкритті фактів та можливість навіювання того,чого не було,з боку осіб,які зацікавлені у справі (зокрема батьків дитини).Без цього неможливо правильно оцінити показання малолітнього свідка.

У той же час малолітні свідки бувають дуже спостережливі,вони навіть помічають таку дрібницю,на яку дорослий міг не звернути увагу.

Таким чином,показання малолітніх свідків у деяких випадках мають велике значення для правильного вирішення справи,але до них повинно бути проявлено максимально критичне ставлення.

Неповнолітній свідок (до 16р) не несе кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань,і це також повинно бути врахованим при оцінці його показань.

Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років,а за розсудом слідчого-віком до 16 р. проводиться за правилами ст.167 КПК в присутності педагога,а при необхідності -лікаря.батьків чи інших законних представників неповнолітнього ч.1 ст.168 КПК).

Показання потерпілого (ст. 72 КПК України)

Показання потерпілого-усне повідомлення особи,яке зроблене під час допиту та зафіксоване у встановленому законом порядку,про обставини злочину,яким їй заподіяна моральна,фізична,або майнова шкода.За своєю процесуальною природою,предметом,особливостями формування та оцінки показання потерпілого близькі до показання свідка.

Відповідно до цього допит потерпілого здійснюється в такому самому порядку,що й допит свідка.

Потерпілий,як і свідок,зобовязаний дати правдиві показання і несе кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.

Потерпілий може бути допитаний про обставини,які підлягають встановленню у цій справі,у тому числі про факти,що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного,та його відповідальності з ними.

Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані.джерело яких невідоме (ч.2 ст.72 КПК).

Показання потерпілого оцінюється на тих самих підставах,що й показання свідків.При цьому особа,яка провадить дізнання,слідчий,прокурор і суд щоразу повинні враховувати,що потерпілому злочином завдано певної шкоди і він у звязку з цим може бути зацікавлений у результатах справи і не досить обєктивний при повідомленні відомостей,які стосуються цієї справи.Окрім того,слід враховувати,що з моменту закінчення досудового слідства потерпілому на відміну від свідка,стають відомі всі матеріали справи.

Показання обвинуваченого (ст. 74 КПК України).

Показання обвинуваченого-це усне повідомлення особи,притягнутої до кримінальної відповідальності особи,про обставини,які мають значення для справи,зроблене під час допиту та зафіксоване у встановленому законом порядку.

На відміну від свідка,який зобовязаний дати показання,обвинувачений має право,але не зобовязаний,давати показання,його ні за яких умов не можна до цього змушувати (ст. 22 ч.3 КПК).Обвинуваченого не можна притягти до кримінальної відповідальності ні за відмову від показань,ні за явно неправдивість показань обвинуваченого,він за це кримінальної відповідальності нести не може.

Даючи показання,обвинувачений або повідомляє,що насправді вчинив певний злочин,або,навпаки,стверджує,що участь в цьому злочині не брав і до даного злочину не причетний.Відповідно до цього розрізняється два основні види показань обвинуваченого:визнання вини і заперечення вини.

Показання обвинуваченого не завжди містять в собі тільки визнання або тільки заперечення вини.На практиці часто зустрічаються випадки,коли обвинувачений визнає предявленя йому