обставин справи в їх сукуп-ності, керуючись законом1. Оцінивши всі наявні в справі засоби доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків по справі. Висновки ці можуть бути різними за своїм характером і змістом, достовірними і недостовірними. Достовірність — це більш-менш обґрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недо-стовірний висновок — це категоричне твердження про винність, що випливає з усіх наявних у справі доказів. Недостовірність має місце там, де правильність висновку викликає обґрунтований, такий, що випливає з обставин справи, сумнів, і тому можливі й інші його рішення. Тому виносити вирок при недостовірних висновках про винність підсудного недопустимо. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не виникає сумнівів, є єдино мож-ливим у даній справі й виключає будь-яке інше її вирі-шення, тобто відповідає об'єктивній істині.
Отже, отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як достовірних і недостовірних є кінцевим мо-ментом доказування у кожній окремій справі.
Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дос-лідженню і встановленню в кримінальній справі для її пра-вильного вирішення, називають предметом доказування.
При провадженні дізнання, досудового слідства і роз-гляді справи в суді доказуванню підлягають:
1)
подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
2)
винність обвинуваченого у вчиненні злочину і моти-ви злочину;
3)
обставини, що впливають на ступінь тяжкості зло-чину, а також обставини, що характеризують особу обви-нуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;
4)
характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК).
Важливе кримінально-процесуальне значення мають мотиви і мета злочину,тому їх наявність,конкретний зміст і направленість повинні бути неодмінно доказані.
Розглянемо найперше окремі елементи предмета доказування.
Подія злочину. Злочин — це суспільно небезпечне, винне та протиправне діяння (дія або бездіяльність), відповідальність за яке пе-редбачена Кримінальним кодексом України, та вчинене осудною особою, яка може бути суб'єктом кримінальних правовідносин.
Подія злочину включає необхідні елементи складу злочину: об'єкт посягання, об'єктивну сторону (спосіб злочинного діяння, час, місце, наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками), суб'єкт, суб'єктивну сторону — вину.
Об'єкт злочину — це життя та здоров'я людини; воля, честь і гідність людини; статева свобода та статева недоторканість особи; права і свободи людини; право власності, екологічно безпечне довкілля; громадський порядок і моральність та інші цінності, що захищаються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона злочину проявляється в протизаконному та суспільно небезпечному діянні (дії чи бездіяльності), його наслідках та наявності причинного зв'язку між діянням і негативними наслідками. Відсутність відповідного причинного зв'язку виключає кримінальну відповідальність. Важливо встановити спосіб вчинення злочину, час, місце та інші обставини, що мають значення для юридичної кваліфікації діяння та розв'язання справи по суті. З'ясування цих обставин має дати повну відповідь на запитання: чи вчинено злочин, який вчинено злочин, хто вчинив злочин та чи підлягає він притягненню до відповідальності з огляду на давність його вчинення та інші обставини (необхідна оборона, крайня необхідність тощо), які згідно з законом виключають визнання діяння злочинним, або звільняють особу від відповідальності.
Слід з'ясувати, чи мають місце обставини, що виключають злочинність діяння або звільняють особу від відповідальності. До числа обставини, що виключають злочинність діяння, належить необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, фізичний або психічний примус, виконання законного наказу, дія в стані ризику та виконання спеціального завдання (ст. 36 — 43 КК України).
Діяння, пов'язане з ризиком, вперше визнане законом як обставина, що виключає кримінальну відповідальність за ст. 42 КК України, згідно з якою не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що здійснені нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.
Не є злочином відповідно до положень ст. 43 КК України виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочин-ної діяльності організованої групи чи злочинної організації, тобто вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкритгя їх злочинної діяльності. Зазначена особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з причиченням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Особа, яка вчинила такий злочин, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.
У новому Кримінальному кодексі України запроваджено новий правовий інститут — звільнення від відповідальності за умови дієвого каяття, відшкодування шкоди та угоди примирення. Згідно зі ст. 45 КК України, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла роз-криттю