розкриттю злочину;
2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
3)
вчинення злочину неповнолітнім;
4)
вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
5)
вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
6)
вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через
матеріальну, службову чи іншу залежність;
7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.
При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає па його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати ЇЇ при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує.
Обставинами, які обтяжують покарання, згідно зі ст. 67 КК України визнаються:
1)
вчинення злочиїгу особою повторно та рецидив злочинів;
2)
вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;
3)
вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або роз-брату;
4)
вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
5)
тяжкі наслідки, завдані злочином;
6)
вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
7)
вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного пе-ребувала у стані вагітності;
8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;
11)
вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
12)
вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
13)
вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих засобів.
Суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в статті 67 КК України. Більше того, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
Відповідно до ст. 65, а також положень ст. 68, 72, 73, 74, 75, 78, 82, 83 КПК України можна назвати такі вісім видів доказів:
—
показання свідка;
—
показання потерпілого;
—
показання підозрюваного;
—
показання обвинуваченого;
—
висновок експерта;
—
речові докази;
—
протоколи слідчих та судових дій;
—
протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;
—
інші документи.
Названі засоби доказування слід вважати саме видами доказів, а не їх джерелами. Помилкове іменування їх джерелами доказів, як це роблять деякі вчені, з незбіжністю призводить до тавтології як то, наприклад, "джерелом доказів є речові докази", або "докази встановлюються речовими доказами" тощо. В практичній діяльності слідчий, захисник, дізнавач, прокурор і суддя повинні мати бачення всіх шляхів одержання всіх можливих доказів залежно від особливостей доказуваної події і її відображення в об'єктивній дійсності, здійснювати уявне моделювання злочину і процесу слідоутворення та, відправляючись від цього, здійснювати цілеспрямо-вану діяльність з одержання, дослідження і перевірки доказів, вста-новлення істини.
Технічне документування. Тривалий час дискусійним є питання про доказове значення фотознімків, матеріалів кінозйомки, відеозапису та інших результатів застосування технічних засобів.
Деякі автори вважають, що такі матеріали взагалі доказового значення не мають, а слугують лише для "пояснення та наочного освоєння протоколу, інші розглядають їх як складову частину протоколу. Дехто вважає їх речовими доказами, дехто — документами, а дехто висловлює думку про те, що вони — самостійний вид доказів.
Із 500 опитаних нами слідчих органів внутрішніх справ матеріали застосування технічних засобів відносять до складової частини протоколу 31%, до речових доказів — 23%, до документів — 12%. Решта заявили про те, що процесуальний статус таких матеріалів не визначений, і для вирішення даної проблеми виникає необхідність в удосконаленні закону.
Характерно при цьому, що чимало опитаних розглядають відеозапис допиту свідка як додаток до протоколу допиту, а відеозапис, виконаний оперативним працівником у процесі отримання пояснень від громадян, або відносять до речових доказів, або вважаю справи і повинне бути доказане з абсолютною достовірністю та безсумнівністю".
У визначенні предмета доказування неприпустимим є як неви-правдане обмеження складових елементів, так і їх надмірне розши-рення, яке може зумовити безпідставне затягування розслідування та розв'язання кримінальної справи по суті.
Стосовно проблеми включення до предмета доказування причин та умов, які сприяють вчиненню злочину, М.С. Строгович небезпідставно зауважував: "По-перше, не в усіх справах слідчим та судом ці обставини можуть бути з'ясовані в усіх деталях, і робота з подальшого їх з'ясування може тривати у відповідних господарських, адміністративних та інших організаціях на основі повідомлен-ня слідчого, прокурора та суду... По-друге, ми не включаємо ці обставини в головний факт тому, що всі елементи головного факту повинні увійти у зміст обвинувального висновку та вироку, тоді як з приводу обставин, які сприяли вчиненню злочину, слідчий робить подання, а суд виносить окрему ухвалу".
Як у пізнанні, так і в доказуванні слід розрізняти предмет та об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є сама подія злочину в усіх її численних проявах, якостях та деталях.
Водночас, предметом пізнання, як вважають філософи, є "зафіксовані в досвіді