будь-яких стадіях процесу. Це придатні ,для цього матеріальні об'єкти — первинні джерела інформації про злочин, які становлять гносеологічну першооснову так званих первинних речових доказів (різні сліди злочину); зліпки, відбитки або інші копії слідів, які становлять матеріальну основу похідних доказів; протоколи слідчих і судових дій та інші документи; відеозаписи та інші фактичні результати технічного документування; висновки експертів.
Доказ являє собою єдність фактичних даних та їх процесуальних носіїв.
Водночас, у поняття доказу, на нашу думку, вкладається більший зміст, ніж у поняття "фактичні дані" (відомості, інформація) або "сліди злочину".
Сліди злочину, зокрема, так само як і інформація взагалі, є лише гносеологічною першоосновою доказів. Безпосередньому використанню їх у доказуванні у кримінальній справі передусім діяльність органів дізнання та попереднього слідства з пристосування до такого використання, перетворення "речі в собі" в "річ для всіх". У пристосуванні слідів злочину та інших фактичних даних до використання в доказуванні можна виділити діяльність, спрямовану на одержання, закріплення та збереження фактичних даних (пізна-вально-комунікативна частина), та процесуально-засвідчувальну форму даної діяльності, яка покликана забезпечити достовірність одержаних фактичних даних та їх перевірність на предмет встановлення законності одержання.
У процесі такої діяльності фактичні дані отримують статус доказів. А це можливе лише за наявності низки умов.
По-перше, вони мають належати до предмета доказування, а саме: бути у змозі знімати інформаційну невизначеність за факта-ми, які підлягають встановленню, тобто володіти признаками на-лежності до справи.
По-друге, фактичні дані, що стосуються справи, мають бути зібрані та закріплені в передбаченому законом порядку, тобто мати допустимість до справи.
По-третє, закон обмежує використання фактичних даних як доказів низкою умов, що ставляться як до самих фактичних даних, так і до їхніх джерел. Наприклад, не може бути свідком особа, яка через свої фізичні або психічні недоліки не здатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи (п. 2 ст. 69 КПК України); не можуть слугувати доказами фактичні дані, що містяться у показаннях свідків, якщо вони не в змозі вказати дже-рело своєї поінформованості (ч. З ст. 68 КПК України).
Пов'язуючи допустимість доказів з процесуальним порядком їх одержання, закон не тільки має на меті захист громадян від безпідставного вторгнення в їх законні права та інтереси,-а й виходить з того, що цей порядок містить гарантії одержання достовірної Доказової інформації.
Отже, докази — це фактичні дані, що відповідають вимогам належності до справи, допустимості і достовірності.
Належність доказів — здатність фактичних даних надавати інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, служити аргументами (посилками) в процесі встановлення об'єктивної істини.
Вирішення питання про належність доказів потребує з'ясування двох моментів: чи входять факти, для встановлення яких вилуча-ються і досліджуються відповідні фактичні дані, в предмет доказування (основні, проміжні чи допоміжні факти); чи спроможні фактичні дані, які являють собою зміст доказових матеріалів, з урахуванням їх інформаційного значення, встановлювати відповідні обставини предмета доказування.
Залежно від зв'язку фактичних даних (змісту доказових матеріалів) з обставинами, які доказуються, докази поділяються на прямі і проміжні, основні та допоміжні.
Прямі докази — докази, які дають відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин чи інше правопорушення (прямі обвинувачувальні докази), або які вказують на те, що відповідна особа не вчиняла і не могла вчинити відповідного злочину чи правопорушення (прямі виправдовувальні докази).
Непрямі докази — докази, які розкривають окремі елементи складу злочину (правопорушення) чи окремі факти, що встановлюють обставини предмета доказування в сукупності з іншими дока-зами. Ці докази можна назвати доказами фактів, або проміжними
доказами.
Основні докази — це докази, за допомогою яких обґрунтовуються окремі факти, а допоміжні докази — це докази, які підтверджують достовірність основних доказів.
Належними до справи можуть бути як обвинувачувальні, так і виправдовувальні докази, фактичні дані, які як підтверджують окремі, що мають значення для справи, факти, так і спростовують їх.
Належність доказів у кримінальному процесі обумовлюється їх доказовою цінністю. Рівень такої визначається відповідно до місця фактичних даних в системі доказової інформації, зокрема з якою метою вони можуть бути використані:
—
для встановлення, хто вчинив злочин, чи з'ясування інших обставин складу злочину (форма вини, спосіб тощо);
—
для встановлення окремих фактів, які в сукупності розкривають обставини складу злочину чи їх відсутність;
—
для встановлення характеру і розміру шкоди, заподіяної злочином, обставин, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинувачуваного;
—
для обґрунтування рішень щодо вибору запобіжних заходів, засобів забезпечення безпеки учасників процесу та прийняття інших процесуальних рішень по справі;
—
для спростування фальшивих алібі чи хибних версій;
—
для перевірки та встановлення достовірності окремих
доказів;—
для виявлення джерел та місця знаходження інших доказів.
Належними до справи слід вважати всі докази, які можуть бути
використані для встановлення, обґрунтування чи спростування будь-яких із названих обста-вин.
Допустимість доказів означає правову придатність їх до використання у кримінальному процесі як аргументів у доказуванні.
Допустимість доказів означає, що:
—
фактичні дані як докази одержані уповноваженим на те суб'єктом;
—
фактичні дані одержані з відомого, перевіреного та не забо-роненого законом джерела;
—
фактичні дані одержані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, яка гарантує захист прав та законних інтересів громадян;
—
фактичні дані та сам процес їх одержання належним чином закріплені та засвідчені;
—
зібрані докази та інші матеріали кримінальної справи в цілому дозволяють здійснити перевірку достовірності та за-конності одержання фактичних даних.
У силу принципу презумпції невинності, закріпленого у ст. (?2 Конституції України, всі сумніви у справі, а отже, й сумніви щодо допустимості до використання фактичних даних у доказуванні мають тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого, підозрюваного та підсудного.
Фактичні дані як