Терміни, використовувані в законодавстві, можна класифікувати і по інших підставах. Наприклад, як у загальноправовій або міжгалузевій термінології, так і в галузевій можна виділити терміни родового і видового значення („правопорушення” і „адміністративне правопорушення”; „трудовий стаж” і „безперервний трудовий стаж”; „механізатор” і „тракторист”, „комбайнер”; „державний лісовий фонд” і „колгоспні ліси” і т. д.).

Розрізняються терміни: 1) загальновживані, 2) загальновживані, які мають в нормативному акті вужче, спеціальне значення, 3) суто юридичні, 4) технічні.

Загальновживані терміни - це звичні, широко поширені найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які у однаковій мірі використовуються в побутовій мові, в художній і науковій літературі, в ділових документах, в законодавстві. Такі терміни прості, загальнозрозумілі. У законодавстві вони використовуються в загальноприйнятому значенні і ніякого спеціального значення в собі не містять („знахідка”, „масові отруєння” і т. д.) [23] Москаль Р. Професійна лексика та юридична техніка як засоби професійного успіху юриста. // Юридичний вісник України, 21-27 грудня 2002 р..

Частота вживання даних термінів досить значна в нормативних актах.

Загальновживані терміни не завжди зручні. Їх зміст часто багатозначний, допускає різні тлумачення. Вони можуть застосовуватися те в одному, то в іншому значенні. Тому використання таких термінів доцільне, якщо їх значення очевидне для всіх і не породжує яких-небудь сумнівів в даному контексті. Використовуючи загальновживані терміни в нормативних актах, законодавець повинен забезпечити їх тлумачення в тій або іншій формі, щоб було гранично ясне значення.

Багато термінів, узятих з буденної мови, набувають в нормативному акті особливе, точніше, спеціальне значення. Їх перевага в порівнянні з загальновживаними у тому, що при максимальній стислості вони найточніше позначають потрібне поняття.

Важливо, щоб спеціальне значення загальновживаного терміну було очевидним. Звичайно таким термінам в законі даються визначення. Якщо цього немає, значення терміну визначається виходячи із загального контексту. При першому вживанні терміну із спеціальним значенням щоб уникнути надмірно широкого або неточного тлумачення доречно давати до нього відповідні нормативні роз'яснення.

У нормативних актах вживається багато термінів, запозичених з різних областей науки, техніки, мистецтва, а також професіоналізми. У літературі за ними закріпилося найменування „технічні терміни” (наприклад, „діапозитив”, „мікрофарада”, „фонограма”). В процесі застосування норм права в різних сферах суспільного життя без спеціальних технічних термінів обійтися часто неможливо. Необхідно дотримуватися правила, що технічні терміни вживаються в тому значенні, яке закріплене за ними у відповідній галузі знання.

Спеціальні юридичні і технічні терміни дуже зручні: однозначно позначають потрібне поняття, сприяють чіткішому викладу нормативних приписів, сприяючи тим самим правильнішому розумінню і застосуванню останніх. Інакше кажучи, вони максимально ущільнюють словесну інформацію, економлять засоби передачі законодавчої думки. За допомогою таких термінів можуть бути досягнуті однозначність, семантична конкретність, повнота юридичних формулювань. Навряд чи доцільно замінювати спеціальні терміни розгорненими описовими виразами, оскільки це привело б до громіздкості нормативних актів, утрудняло б їх застосування.

Зрозуміло, використовувати спеціальні терміни слід в межах смислової і інформаційної необхідності, не перенавантажуючи ними нормативні акти. Застосування такого роду термінів доречне в актах спеціального призначення, для обмеженого кола фахівців і недоречно в актах, які розраховані на широкі кола громадян.

Можна також виділити терміни точного значення і терміни, що виражають оціночні поняття. Значення перших повністю залежить від закону і визначається ним. Фактичні обставини даної справи на їх зміст не впливають (пенсія, розлучення, виселення, безбілетний проїзд і ін.) Проблемы общей теории права и государства / Под ред. В.С. Нерсесянса. – М., 1999. – C. 420.. Позначаючи те або інше поняття, вони відображають об'єктивні зв'язки дійсності, і роль органу, що застосовує норми права з такими термінами, зводиться до того, щоб з'ясувати їх зміст, констатувати відповідність ознак понять, що позначаються ними, і певного факту, події.

Значення термінів, що позначають оціночні поняття, пов'язане з конкретними обставинами даної справи, залежить від них (істотна шкода, значний збиток і т. д.). За допомогою таких термінів правозастосовчий орган повинен не просто констатувати, але і оцінити відповідність ознак того або іншого даного факту, події і ознак відповідного оціночного поняття. У межах, окреслених законом, правозастосовчий орган, по суті, сам формулює зміст оціночного поняття, причому конкретні ознаки його змісту кожного разу визначаються залежно від ознак даного випадку.

У законодавстві немало термінів, що позначають оціночні поняття. Не можна скласти правила, придатні на всі випадки життя, для складних і різноманітних життєвих відносин Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права: Підручник. – К.: Кондор, 2002. – C. 182.. Оціночні поняття допомагають правильно враховувати соціально-політичну обстановку, конкретні обставини, створюють грунт для правової ініціативи, самостійності, творчого підходу до здійснення права. Високий рівень правосвідомості, спеціальні юридичні знання мають особливе значення при користуванні такого роду термінами, обійтися без яких не можна.

Засоби законодавчої техніки охоплюють певні правила розробки, викладення і оформлення нормативно-правових актів. До вимог законодавчої техніки належать:

а) логічна послідовність викладення, взаємозв'язок нормативних приписів, що містяться в нормативному акті;

б) відсутність суперечностей у структурі акта і системі законодавства;

в) максимальна компактність викладених норм при належній глибині і всебічності їхнього змісту;

г) ясність і доступність мови нормативних актів;

ґ) точність і визначеність термінів та юридичних конструкцій;

д) скорочення кількості актів, виданих з одного й того ж питання, для полегшення користування ними.

У нормотворчості застосовуються два прийоми викладення норм права: абстрактний і казуальний. При абстрактному викладенні норм права ознаки юридичних понять формулюються в загальному вигляді, а при казуальному — в індивідуальній формі. Наприклад, абстрактний характер має норма права, яка