Щоб нормативні правові приписи були здатні ефективно регулювати суспільні відносини, вони повинні характеризуватися поряд з належною визначеністю адекватним ступенем узагальнення. Юридична типізація, як засіб вираження змісту нормативних правових актів, передбачає використання низки логічних і спеціально-юридичних засобів, що забезпечують адекватний ступінь узагальнення і визначеності форми вираження змісту нормативних правових актів. До таких засобів належать: поняття (як правові, так і неправові) та операції з ними, презумпція (припущення про те, що ймовірний факт має місце в усіх випадках), фікція (визнання неіснуючого в реальності існуючим чи заперечення існуючого), прийоми формулювання нормативних правових приписів (абстрактний і казуїстичний), переліку, цифрового вираження, правовий символ (штучний знак, який застосовується в порядку, встановленому нормативним актом, служить для закріплення і вираження юридичного змісту); зразки документів (спеціалізована форма викладення приписів, що регламентують порядок письмового посвідчення юридично значимих фактів і подій).

Особливого значення у процесі законотворчого процесу належить поняттям. Поняття як засіб нормотворчої техніки виконує функцію формалізації, яка полягає в тому, що за допомогою понять визначаються межі правового впливу на соціальне життя, досягаються ясність і лаконічність права. Враховуючи те, що найбільший ступень узагальнення притаманний конституціям, кодифікованим актам, законам, а найбільш конкретизованим, деталізованим є зміст підзаконних нормативних правових актів, у законодавчих актах необхідно використовувати поняття з найбільшим ступенем узагальнення упритул до правових категорій, у той час як техніка підзаконних актів передбачає застосування понять зі значно меншим ступенем узагальнення, які деталізують та конкретизують поняття, закріплені в законах. Крім того, у законах використовуються такі засоби, як презумпція, фікція, в меншій мірі правові символи, цифрове вираження, а для техніки підзаконних актів є характерним використання правових символів, цифрового вираження, зразків документів. Для підзаконних актів характерне більш казуїстичне формулювання нормативних правових актів, застосування прийому так званої “сітчастої техніки” Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права: Підручник. – К.: Кондор, 2002. – C. 195-196..

Значення правотворчої техніки полягає також і в тому, що правила й засоби, спрямовані на системний виклад нормативних правових приписів, забезпечують позначення системних зв’язків між приписами та нормативними правовими актами в цілому.

Основними правилами системного викладу є такі: а) відсутність логічних протиріч як у нормативному правовому акті, так і між відповідним актом і нормативними актами вищої та рівної юридичної сили; б) відсутність невиправданого дублювання нормативних правових приписів; в) ув’язка актів, що видаються, з раніше виданими; г) зведення до мінімуму нормативних правових актів з одного й того ж питання; д) відсутність відсилок до неіснуючого акта; е) послідовне й однакове використання термінів (понять); є) забезпечення матеріальних приписів процесуальними.

Основними засобами системного викладу нормативних правових актів є: 1) спеціально-юридичні: нормативна побудова (із сукупності нормативних правових приписів має утворюватися логічна правова норма); юридична конструкція (закон зв’язку між приписами); галузева типізація (включення нормативного припису до відповідної галузі права);2) структурні (викладення нормативних приписів у доступній для огляду близькості); 3) мовні (використання формул “зокрема”, “за винятком” тощо) Муромцев Г. И. Юридическая техника (некоторые теоретические аспекты) // Правоведение. - 2000.- №1. – C. 11..

Основними засобами фіксування зв’язків між нормативними правовими актами в цілому й окремими приписами є: посилання, відсилки, бланкетні приписи, приписи-доручення, оперативні приписи, відтворення, правове застереження.

Важливого значення у правотворчому процесі має стилістика – наука про найбільш доцільне використання мовних засобів. Мова нормативних правових актів є частиною юридичної мови, яка становить собою соціально й історично обумовлену систему засобів, способів і правил словесного вираження понять і категорій, вироблених і застосованих з метою юридичного регулювання поведінки суб’єктів суспільних відносин. У сфері нормопроектування мова виконує дві взаємопов’язані функції щодо права – відображає потребу нормативного врегулювання суспільних відносин і доводить її до відома учасників правовідносин. Найсуттєвішим у характеристиці мови нормативного правового акта є те, що їй властиві всі особливості офіційно-ділового стилю словесного викладення. З останнього випливають такі її специфічні риси, як офіційність, документальність, експресивна нейтральність, неупередженість, безособовість. До суттєвих вимог щодо мови нормативних правових актів належать ясність, точність та стислість.

Вдосконаленню законодавства України сприяє також правильне використання основних мовних засобів (граматичних речень, слів, юридичних фразеологізмів та абревіатур). Особлива увага повинна приділятися граматичним реченням і словам.

У вдосконаленні законодавства України особливого значення набуває правильне використання абревіатур, скорочень, технічних термінів. Підзаконні нормативні правові акти не можуть змінювати значення термінів, використаних в законі; для викладу їх змісту часто використовуються речення більш складної конструкції.

Важливою умовою удосконалення законодавства є дотримання основних правил, що стосуються порядку викладення нормативного правового матеріалу: від загального до конкретного; розвиток змісту повинен відповідати розвитку відносин, що регулюються; спочатку викладаються регулятивні приписи, а потім ті, що встановлюють відповідальність та процедуру і т.д.

Структурування нормативного правового акта (поділ і поєднання його нормативних приписів і забезпечення його необхідними реквізитами) впливає на зрозумілість та легкість у користуванні його приписами. Нормативні правові акти в залежності від виду й обсягу поділяються на пункти та підпункти, абзаци пунктів; статті та