КУРСОВА РОБОТА

з курсу

«теорії держави і права»

на тему:

“Юридична техніка: поняття, види. Правотворча техніка: поняття, склад та значення для вдосконалення законодавства України”

ЗМІСТ

ВСТУП с. 3-4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

1.1. Поняття юридичної техніки с. 5-12

1.2. Види юридичної техніки с. 13-15

РОЗДІЛ 2. НОРМОТВОРЧА ТЕХНІКА

2.1. Поняття нормотворчої техніки с. 16-22

2.2. Складові елементи нормотворчої техніки с. 23-32

РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ПРАВОТВОРЧОЇ ТЕХНІКИ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ с. 33-36

ВИСНОВОК с. 47-39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ с. 40-41

ВСТУП

Конституційне визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю, проголошення України правовою державою висувають підвищені вимоги до правового регулювання, його якості й ефективності. В умовах інтенсивної нормотворчої діяльності, характерної для сучасної України, особливо гостро постає проблема юридико-технічної досконалості нормативних правових актів. Остання ж, як відомо, досягається через послідовне і правильне використання нормотворчої техніки. Від цього значною мірою залежать ефективність законодавства в цілому, правильне розуміння, законне й обґрунтоване застосування нормативних правових актів, їх належний облік та систематизація. Нажаль, доводиться констатувати, що сьогодні значна частина чинних нормативних правових актів в Україні є неякісною з огляду на нормотворчу техніку. Невдале формулювання або неточне вживання термінів, допущення суперечливих положень у законодавстві, некоректні посилання породжують зволікання, помилки й непорозуміння в юридичній практиці, заважають ефективному реформуванню всіх сфер державного і громадського життя, ускладнюють удосконалення правової системи України. Отже, сьогодні вже не викликає сумнівів той факт, що нормотворча техніка має не тільки прикладне (допоміжне), а й істотне значення для нормотворчості. Тому цілком природним є значне підвищення інтересу науковців і практиків до проблем юридичної, нормотворчої, законодавчої техніки.

Враховуючи зазначене, метою даної роботи є аналіз системи теоретичних знань про юридичну техніку, її місце й роль у юридичній науці та практиці, формулювання на цій підставі  висновків і рекомендацій щодо ефективного використання нормотворчої техніки, основних напрямів її запровадження в практику нормотворчості.

Для досягнення поставленої мети основні задачі даної оботи полягають у наступному:

проаналізувати погляди науковців щодо визначення поняття юридичної техніки, встановити співвідношення юридичної й нормотворчої техніки, їх структуру, зміст та значення для вдосконалення законодавства України;

обґрунтувати доцільність використання в юридичній науці терміна “нормотворча техніка”;

установити елементи, з яких складається нормотворча техніка, і систематизувати їх;

дослідити окремі види засобів і правил нормотворчої техніки: логічні, спеціально-юридичні, мовностилістичні, засоби й правила структурування нормативних правових актів.

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

1.1. Поняття юридичної техніки

Уявлення про юридичну техніку, що склалося в теорії права, не відповідає об'єктивному значенню даного явища державно-правової сфери. У вітчизняній літературі цей феномен, як правило, розглядається з позицій “інструментального” підходу, як технічний прийом у сфері правотворчості та правозастосування [22, c. 108], або юридична техніка взагалі зводиться до законодавчої. Відтак, дане поняття позбавлене сьогодні чітких меж [24, c. 9].

Створення логічної і стабільної системи нормативних правових актів, яка б відповідала за своїм змістом тенденціям суспільного розвитку, є однією з найважливіших юридичних передумов втілення правових засад у суспільне і державне життя. В аспекті цих положень набуває важливості дослідження питань, пов'язаних з практикою і теорією правотворення, зокрема з формуванням системи знань про правотворчу техніку.

Поняття правотворчої техніки є відносно новим у вітчизняній правовій науці. Воно тісно пов'язане з поняттям „юридична техніка”, під якою згідно з найбільш визнаним і поширеним підходом, що сформувався в теорії держави і права після 60-х років XX ст., розуміли сукупність засобів, прийомів і правил підготовки і викладу правових актів. У межах цього підходу пропонуються і дещо інші визначення юридичної техніки: як сукупності юридичних засобів і правил (прийомів) розробки, оформлення, публікації і систематизації правових актів [2, c. 366].

Під словом „техніка”, яке лежить в основі поняття юридичної техніки, розуміють або практичну діяльність, або рекомендації щодо найбільш доцільних способів здійснення цієї діяльності, або мистецтво виконання цієї діяльності, або сукупність засобів практичної діяльності тощо. Звідси Г. Муромцев зважає на багатозначність досліджуваного поняття, що робить проблематичним його використання як наукового. Він вбачає два шляхи розв'язання цієї проблеми: відмову від цього поняття або домовленість між юристами про його прийнятне значення. Автор пропонує визнати юридичну техніку багатоаспектною категорією для вираження: 1) прикладних аспектів професійної юридичної діяльності; 2) формально-структурних аспектів теорії права, а також чинного права; 3) ступеня досконалості форми, структури і мови права.

Зробимо з цього приводу декілька попередніх зауважень. Безумовно, юридична техніка розвивалась протягом усієї історії існування права, вона проявлялася зовні у вигляді навичок, прийомів практичної діяльності щодо реалізації права, а пізніше – як рекомендації щодо найбільш доцільного способу і здійснення цієї діяльності. Зміст цих рекомендацій збагачувався і змінювався в міру розвитку права як явища суспільного життя та науки щодо пізнання його закономірностей, принципів і розвитку та існування. Отже, можна стверджувати, що зміст юридичної техніки органічно випливає з сутності та ознак самого права, оскільки вона виникає у зв'язку з функціонуванням права, а в міру нагромадження практичного досвіду переростає теоретичне знання про шляхи, способи та засоби реалізації трава у процесі здійснення юридично значущої діяльності.

В аспекті викладеного уявляється певним спрощенням розглядати юридичну техніку як явище, що стосується лише форми та структури в праві. Такий підхід сформувався в країнах романо-германського права на рубежі ХІХ-ХХ ст. у контексті розвитку доктрини юридичного позитивізму, який вбачав роль