окремого наукового дослідження техніки формулювання і викладу змісту нормативних правових актів та вироблення адекватного цьому явищу, відносно самостійного, чітко визначеного поняття. При дослідженні цих правових явищ найбільш закономірним є вживання термінів „нормотворчість”, „нормотворча техніка”. Нормативність в інших галузях суспільного життя виступає не так формально визначено, як у праві. Мораль, політика тощо є неінституціалізованими системами, які не мають офіційних форм вираження, спеціальної інстанції, що встановлює відповідні норми. А відтак, для них не є характерною свідома діяльність уповноважених суб'єктів, яка має чіткі процедури та процесуальні форми і спрямована саме на „створення норми” в сенсі її адекватного формулювання і вираження в передбачених формах. Звідси про нормотворчість в інших галузях суспільного життя можна говорити лише умовно, бо вона на відміну від юридичної нормотворчості не має такого систематичного, стабільного, цілеспрямованого, загальнообов'язкового характеру, що дозволяє вважати її факультативною, допоміжною, додатковою. Отже, є обґрунтованим вживання терміну „нормотворча техніка” насамперед в аспекті юридичної нормотворчості, оскільки тільки для неї є характерною свідома діяльність встановленого кола суб'єктів з об'єктивації правових норм у передбачених формах, яка потребує досконалого юридико-технічного інструментарію.
Щодо поняття „законодавча техніка”, то воно вживалося у
широкому розумінні і охоплювало правила розроблення всі нормативних правових актів [9, c. 5-6]. Іноді під законодавчою технікою розуміли сукупність прийомів і методів роботи по підготовці і виданню різноманітних правових актів нормативного і ненормативного характеру [19, c. 66]. В юридичній літературі існує низка визначень поняття „законодавча техніка”, але вони, іноді істотно, відрізняються одне від іншого. Одні вчені фактично ототожнювали законодавчу техніку з юридичною наукою, з теорією джерел права [25, c. 82-84]; інші розуміли законодавчу техніку як ступінь досконалості викладення і редакції чинного законодавства; чк сукупність правил підготовки нормативних актів і як ступінь технічної досконалості законодавства одночасно; як сукупність не тільки прийомів і методів зовнішнього оформлення, формулювання проектів нормативних правових актів, а й правил організації роботи з їх підготовки [9, c. 9]. Д. Ковачев доходить висновку про те, що законодавча техніка — це система правил (принципів), що визначають, яким чином будувати структуру права; при цьому правила мови і стилю не охоплюються цим поняттям [7, c. 93-94]. Не існує єдиної точки зору стосовно питання, що є змістом законодавчої техніки: виключно правила чи правила і засоби, чи правила, засоби і прийоми, методи тощо, а також що саме є об'єктом їх впливу.
На нашу думку, вживання поняття “законодавча техніка” у широкому розумінні є не досить точним. Законодавча техніка є частиною більш широкого поняття — нормотворчої техніки [4, c. 6].
Така позиція дозволить глибше дослідити особливості розроблення і формулювання не тільки проектів законів, а й проектів підзаконних нормативних правових актів, які обумовлені їх об'єктивними відмінностями.
Отже, слід зосередитися на визначенні змісту і обсягу відносно нового для вітчизняної юридичної науки поняття нормотворчої техніки. Насамперед нормотворча техніка не повинна обмежуватися лише питаннями редагування: граматичними проблемами, стилем, словниковим запасом, корегуванням мови, структурою правового тексту тощо. Це інструмент, за допомогою якого можна і потрібно обирати оптимальні правові засоби регулювання поведінки суб'єктів суспільних відносин. Нормотворча техніка має бути спрямована не тільки на те, щоб відповідне правило поведінки знайшло своє втілення в законодавстві у вигляді правової норми, яка складається з гіпотези, диспозиції та санкції і належним чином сформульована, а щоб ця норма органічно взаємодіяла з усією сукупністю правових норм і за своїм змістом була саме правовою нормою.
Вирішуючи питання форми та змісту нормативних правових актів, суб'єкт нормотворчості повинен виходити з принципу їх єдності. Форма права має відповідати змісту, найкращим чином виражати цілі законодавства. Значення форми права полягає не тільки в тому, що вона надає йому об'єктивного характеру, а й у тому, що вона безпосередньо визначає зміст права як загальнообов'язкових нормативних приписів. Від того, як вони сформульовані, значною мірою залежить ефективність здійснення та розуміння правових приписів адресатами.
Нормативний зміст виражається в нормативних правових актах за допомогою слів, які зв'язані у відповідні фрази і складають його текст. Тому текст є носієм певного змісту, формою існування змісту конкретного правового припису, конкретного нормативного правового акта. В кінцевому сенсі, вирішується питання логічності, узгодженості, системності, зрозумілості, однаковості тощо тексту правових приписів нормативних актів, суб'єкт нормотворчої діяльності фактично вирішує ці питання щодо їх фактичного змісту.
Досягнення мети створення гармонійної системи нормативних правових актів забезпечується додержанням як нормативів мови, вимог формально-логічного методу, так і певних принципів, на яких будуються система законодавства і нормотворча діяльність (верховенства конституції, пріоритету прав людини і громадянина, верховенства закону, ієрархічної підпорядкованості нормативних правових актів, поділу компетенції, врахування генетичних, структурних і функціональних зв'язків системи законодавства, відповідності змісту нормативно-правових актів досягненням юридичної науки і здобуткам практики нормотворення та ін.) і які в нормотворчій техніці трансформуються в низку відповідних правил.
Отже, можна зробити декілька висновків. По-перше, об'єктом нормотворчої техніки є текст нормативних правових актів і відношення між структурними елементами системи законодавства: частинами статей нормативних правових актів, між їх статтями, між нормативними правовими актами в цілому. По-друге, застосування нормотворчої техніки має відповідати закономірностям права, принципам побудови системи нормативних правових актів, що досліджуються юридичною наукою. По-третє, нормотворча техніка втілюється у системі відповідних припил.
Враховуючи те, що нормативний правовий акт є структурним елементом системи чинних нормативних правових актів, має певний власний зміст, носієм якого с текст, то належним чином структурований, правила нормотворчої техніки умовно