Спеціальні юридичні і технічні терміни дуже зручні: однозначно позначають потрібне поняття, сприяють чіткішому викладу нормативних приписів, сприяючи тим самим правильнішому розумінню і застосуванню останніх. Інакше кажучи, вони максимально ущільнюють словесну інформацію, економлять засоби передачі законодавчої думки. За допомогою таких термінів можуть бути досягнуті однозначність, семантична конкретність, повнота юридичних формулювань. Навряд чи доцільно замінювати спеціальні терміни розгорненими описовими виразами, оскільки це привело б до громіздкості нормативних актів, утрудняло б їх застосування.

Зрозуміло, використовувати спеціальні терміни слід в межах смислової і інформаційної необхідності, не перенавантажуючи ними нормативні акти. Застосування такого роду термінів доречне в актах спеціального призначення, для обмеженого кола фахівців і недоречно в актах, які розраховані на широкі кола громадян.

Можна також виділити терміни точного значення і терміни, що виражають оціночні поняття. Значення перших повністю залежить від закону і визначається ним. Фактичні обставини даної справи на їх зміст не впливають (пенсія, розлучення, виселення, безбілетний проїзд і ін.). Позначаючи те або інше поняття, вони відображають об'єктивні зв'язки дійсності, і роль органу, що застосовує норми права з такими термінами, зводиться до того, щоб з'ясувати їх зміст, констатувати відповідність ознак понять, що позначаються ними, і певного факту, події.

Значення термінів, що позначають оціночні поняття, пов'язане з конкретними обставинами даної справи, залежить від них (істотна шкода, значний збиток і т. д.). За допомогою таких термінів правозастосовчий орган повинен не просто констатувати, але і оцінити відповідність ознак того або іншого даного факту, події і ознак відповідного оціночного поняття. У межах, окреслених законом, правозастосовчий орган, по суті, сам формулює зміст оціночного поняття, причому конкретні ознаки його змісту кожного разу визначаються залежно від ознак даного випадку.

У законодавстві немало термінів, що позначають оціночні поняття. Не можна скласти правила, придатні на всі випадки життя, для складних і різноманітних життєвих відносин. Оціночні поняття допомагають правильно враховувати соціально-політичну обстановку, конкретні обставини, створюють грунт для правової ініціативи, самостійності, творчого підходу до здійснення права. Високий рівень правосвідомості, спеціальні юридичні знання мають особливе значення при користуванні такого роду термінами, обійтися без яких не можна.

Засоби законодавчої техніки охоплюють певні правила розробки, викладення і оформлення нормативно-правових актів. До вимог законодавчої техніки належать:

а) логічна послідовність викладення, взаємозв'язок нормативних приписів, що містяться в нормативному акті;

б) відсутність суперечностей у структурі акта і системі законодавства;

в) максимальна компактність викладених норм при належній глибині і всебічності їхнього змісту;

г) ясність і доступність мови нормативних актів;

ґ) точність і визначеність термінів та юридичних конструкцій;

д) скорочення кількості актів, виданих з одного й того ж питання, для полегшення користування ними.

У нормотворчості застосовуються два прийоми викладення норм права: абстрактний і казуальний. При абстрактному викладенні норм права ознаки юридичних понять формулюються в загальному вигляді, а при казуальному — в індивідуальній формі. Наприклад, абстрактний характер має норма права, яка формулює поняття необхідної оборони. Ця узагальнююча норма є правовою основою при вирішенні питання про кримінальну відповідальність за дії, які передбачені нормами Загальної частини Кримінального кодексу. Зовсім інший, конкретний характер мають норми, що визначають структуру рішення суду, в яких детально перелічуються усі необхідні атрибути рішення як юридичного документу.

Техніко-юридичний характер має також пряме, відсилкове і бланкетне викладення норм права в статтях нормативних-правових актів, що спрямоване на економію правового матеріалу [15, c. 366].

Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічне стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх галузей права повинен мати „модельні” терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або явища. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів, їх типовими схемами, моделями, в які втілюється „юридичний матеріал”. Тобто юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин. Особливі юридичні конструкції дозволяють включати в дію — залежно від обставин — різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій — показник досконалості Законодавства. Такими юридичними конструкціями є „кримінальна недоторканність”, „необхідна оборона”, „суб'єктивні права” та ін.

Приклад юридичних конструкцій: громадянин К., який переходив вулицю, був збитий автомашиною і зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній з наведених конструкцій „працюють” різні юридичні норми.

Конструкція 1 „Соціальне забезпечення”. Громадянин К. одержує від органів соціального забезпечення допомогу по тимчасовій непрацездатності (за наявності умов, передбачених законодавством про соціальне забезпечення) без власних зустрічних дій.

Конструкція 2. „Договір добровільного страхування”. Якщо Громадянин К. має договір страхування, Держстрах при зазнанні ним травми виплачує суму страхування. Договірна конструкція передбачає, що відповідно до умов договору громадянин періодично вносить внески до страхової установи, а y разі нещасного випадку одержує обумовлену в договорі суму.

Конструкція 3. „Юридична відповідальність заподіювача шкоди”. Громадянська майнова відповідальність власника автомашини, що збив громадянина К., полягає у відшкодуванні заподіяної шкоди. Специфіка цієї конструкції полягає в тому, що