З А К О Н У К Р А Ї Н И Про третейські суди

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Сфера застосування цього Закону

Цей Закон регулює порядок утворення та діяльності третейських
судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з
метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом
інтересів фізичних та юридичних осіб.

До третейського суду за угодою сторін може бути переданий
будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських
правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України, встановлений інший порядок
організації, діяльності та вирішення спорів третейським судом, ніж
той, що встановлено цим Законом, то застосовуються норми
міжнародного договору.

Дія цього Закону не поширюється на міжнародний комерційний
арбітраж.

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:

третейський суд - недержавний незалежний орган, що
утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих
фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим
Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та
господарських правовідносин;

третейський суддя - фізична особа, призначена чи обрана
сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана
відповідно до цього Закону для вирішення спорів у третейському
суді;

третейський розгляд - процес вирішення спору і прийняття
рішення третейським судом;

третейська угода - угода сторін про передачу спору на
вирішення третейським судом;

регламент постійно діючого третейського суду (далі -
регламент третейського суду) - документ, яким визначаються порядок
та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення
до третейського суду, порядок формування складу третейського суду,
інші питання, пов'язані з вирішенням спорів третейським судом;

{ Положення абзацу сьомого статті 2 визнано конституційними
згідно з Рішенням Конституційного Суду N 1-рп ( ) від
10.01.2008 }

сторони третейського розгляду (далі - сторони) - позивач та
відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред'явили
позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або
охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та
юридичні особи, яким пред'явлено позовні вимоги;

компетентний орган - орган управління юридичної особи, який
відповідно до її статуту чи положення має право приймати рішення
про утворення постійно діючого третейського суду, затверджувати
Положення про постійно діючий третейський суд, регламент
третейського суду та списки третейських суддів;

компетентний суд - місцевий загальний суд чи місцевий
господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом;
{ Абзац частини першої статті 2 в редакції Закону N 3541-IV
( ) від 15.03.2006 }

склад третейського суду - персональний склад третейського
суду, що розглядає конкретну справу;

{ Положення абзацу одинадцятого статті 2 визнано
конституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду N 1-рп
( ) від 10.01.2008 }

Третейська палата України - постійно діючий орган
самоврядування третейських суддів.

Стаття 3. Завдання третейського суду

{ Положення статті 3 визнано конституційними згідно з
Рішенням Конституційного Суду N 1-рп ( ) від
10.01.2008 }

Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових
прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського
розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно
до закону.

Стаття 4. Принципи організації і діяльності третейського суду

Третейський суд утворюється та діє на принципах:

1) законності;

2) незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки
законові;

3) рівності всіх учасників третейського розгляду перед
законом і третейським судом;

4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському
суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) обов'язковості для сторін рішень третейського суду;

6) добровільності утворення третейського суду;

7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення
чи обрання у конкретній справі;

8) арбітрування;

{ Положення пункту 9 статті 4 визнано конституційними згідно
з Рішенням Конституційного Суду N 1-рп ( ) від
10.01.2008 }

9) самоврядування третейських суддів;

10) всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів;

11) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на
будь-якій стадії третейського розгляду.

Стаття 5. Право передачі спору на розгляд третейського суду

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд
третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи
господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності
між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього
Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до
прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами,
з того ж предмета і з тих самих підстав.

Стаття 6. Підвідомчість справ третейським судам

Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть
розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та
господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових
актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні,
розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із
задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин,
крім