Юридичний процес — збірне наукове поняття, різновид соціального процесу, що становить собою форму перетворення юридичних ідеальних моделей, закріплених у національному законодавстві та у міжнарод-них актах, у реальну систему правовідносин з її процедурною сторо-ною, спрямованою на досягнення юридичного результату (мети).
Юридичний процес має структуру, що складається з таких елемен-тів: процесуальний режим (система юридичних гарантій), процесуальні провадження (комплекс процесуальних дій), процесуальні стадії (взає-мозалежні частини процесу, що характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи) [16, с.239-242].
Юридичний процес завжди проходить у межах процесуальної форми.
Процесуальна форма — врегульовані системою правових норм умови та послідовність провадження окремих процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень, взяті у сукупності.
В Україні процесуальна форма визначається конституційним, галузевим і спеціальним законодавством: кодексами — кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, про адміністративні право-порушення, господарським, а також регламентами Верховної Ради, Конституційного Суду та іншими нормативно-правовими актами. Відповідним законодавством чітко названі учасники процесу, поділені функції між ними, зазначені способи виконання цих функцій.
Процесуальний закон спеціально вирішує питання про склад учасників, послідовність, підстави у межах дій учасників процесу на кожній стадії. Так, кримінально-процесуальним кодексом передбачене коло суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, досудове слідство у кримінальних справах, здійснювати нагляд за слідством і правосуддям, підтримувати державне обвинувачення, виконувати вироки і рішення судів. Встановлено чіткий порядок, послідовність прийняття та офор-млення тих чи інших рішень у справах, уся процесуальна форма діяльності з розслідування правопорушень у цілому і розгляду справ у судах: порушення провадження у справі; попереднє (досудове) слідство; під-готовка і призначення судового засідання; судовий розгляд і ухвалення рішення (вироку); перегляд рішень суду, що не вступили в законну силу; виконання рішення (вироку); у виняткових випадках — перегляд судових рішень, що вступили в законну силу. Офіційні документи, у яких закріплюються підсумки цієї діяльності, входять до складу процесуальної форми [21, с.142].
Юридичний процес і процесуальна форма не можуть існувати одне без одного. Недодержання процесуальної форми є підставою для скасування раніше прийнятого рішення або неприйняття рішення, повернення або залишення документа без розгляду (позовної заяви, скарги, конституційного звернення, подання та ін.). Законодавство виключає відступ від процесуальної форми, чим забезпечується без-сторонній, законний і обґрунтований розгляд справи.
Сутність юридичного процесу проявляється у наступних змістовних ознаках, притаманних цьому унормованому по рядку правової діяльності:—
одночасність виникнення і дії процесуальних норм разом з нормами матеріального права, здійснення яких спрямоване забезпечувати такі процесуальні норми. Затримки у прийнятті або відсутність процесуальних норм може значно утруднити або взагалі перешкодити здійсненню матеріалі, них норм;
Отже, процесуальні норми, формуючи юридичний процес, повинні визначати: цільове призначення процесу; тип основаних відносин; коло осіб, які беруть участь у процесі; дії, що здійснюються учасниками процесу; послідовність здійснення цих дій; строки і місце здійснення дій у юридичному процесі; правові засоби, що забезпечують функціонування процесу.
Розкриваючи зміст юридичного процесу, доцільно також зазначити місце процесуальних норм у правовій системі суспільства. Процедури, механізми використання членами