Кримінальний процес називають ще кримінальним су-дочинством. Це — терміни-синоніми, вони тотожні. Тут, мабуть, простежується певна данина традиції. Основний законодавчий акт, яким регулювалась у Росії криміналь-но-процесуальна діяльність, називався Статут криміналь-ного судочинства. В СРСР такий акт називався Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних рес-публік. Крім того (і це головне), вживання терміна «кри-мінальне судочинство» було зумовлено й бажанням під-креслити особливу роль суду в системі державних органів, які ведуть процес, і здійснюваного ним правосуддя в кримінальних справах [16, с.172].

Водночас слід зазначити, що правосудця в кримінальних справах і кримінальний процес — поняття не тотожні. Правосуддя в кримінальних справах — це розгляд у судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних (ст. 4 Закону “Про судоустрій”). Таким чином, діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку за змістом чинного законодавства про судоустрій не є правосуддям. Тим часом до поняття кримінального процесу входить вся різноманітна кримінально-процесуальна діяльність судді і суду, органів попереднього розслідування й прокурора в стадіях порушення кримінальної справи, попереднього розслідування і в усіх судових стадіях. [9 – с.10-13].

Основними завданнями кримінального процесу є:

1) охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь;

2) швидке й повне розкриття злочинів;

3) викриття винних;

4) забезпечення правильного застосування закону, з тим щоб кожний, хто притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України) [3, ст.2].

є) Адміністративний процес

Свого часу С. С. Студенікін відзначав, що адміністративний процес — це сукупність визначених правил, на підставі яких здійс-нюється виконавчо-розпорядницька діяльність. Із здійсненням діяльності виконавчих органів пов'язував адміністративний процес і А.Є.Луньов.

Упродовж багатьох років полеміка про поняття адміністратив-ного процесу точилася між представниками двох головних на-прямів. Такі вчені-адміністративісти й теоретики, як О.М. Якуба, Г.І. Петров, А.П. Коренєв, 3.Д. Сорокін. Д.Н. Бахрах, В.І. Новосьолов. В.М. Манохін, В.М. Горшенєв, Р.С. Павловський та ін., тлумачать адміністративний процес у широкому розумінні.

Інша група вчених трактує його у вузькому розумінні, тобто пов'язує тільки з розглядом адміністративних справ (Н. Г. Саліщева, В. С. Тадевосян, А.Н. Клюшниченко, М. І. Пискотін, А. В. Самійленко та ін.).

Найпослідовніше обстоювала свою позицію про звуження меж адміністративного процесу Н. Г. Саліщева. На її думку - адміні-стративний процес являє собою регламентовану законом діяльність щодо розв'язання спорів, що виникають між сторонами адміні-стративних правовідносин, які не перебувають між собою у відно-синах службового підпорядкування, а також щодо застосування примусових заходів.

Адміністративно-процесуальна діяльність завжди ґрунтується на праві, вона пов'язана з реалізацією матеріальних норм адміні-стративного права, а в низці випадків — і норм інших галузей права.

У ході реалізації адміністративно-процесуальних норм «обслуговуються» не тільки норми матеріального адміністративного права, а й норми інших матеріальних галузей права, в тому числі земельного й екологічного.

Висновок про те, що адміністративний процес здійснюється тільки уповноваженими на те суб'єктами, підтверджується аналізом законодавства, яке чітко регламентує компетенцію державних органів, їх посадових осіб, інших суб'єктів процесу з розв'язання конкретних справ у ході адміністративно-процесуальної діяльності. Кожне з адміністративних проваджень здійснюється лише тими суб'єктами, коло яких конкретно визначено в законодавстві. Наприклад, законодавець однозначно закріпив перелік органів і поса-дових осіб, уповноважених розглядати ті чи ті категорії справ про адміністративні правопорушення. Іншим прикладом цього поло-ження може бути законодавча конкретизація суб'єктів, уповнова-жених проводити видачу дозволів на здійснення окремих видів діяльності. Так, видача свідоцтв про право на ведення нотаріальної діяльності є прерогативою Міністерства юстиції України, дозвіл на проведення медичної практики видає Міністерство охорони здо-ров'я України, аудиторської діяльності — Аудиторська палата.

Таким чином, адміністративний процес можна визначити як вид юридичного процесу, який регламентує порядок розгляду і розв’язання конкретних адміністративних справ, як діяльність що ґрунтується на нормах адміністративно-процесуального права, виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповно-важених на те суб'єктів щодо реалізації норм матеріального ад-міністративного права, а в низці випадків — і матеріальних норм інших галузей права.

Насамперед це виявляється в спрямованості адміністративного процесу на забезпечення багатогранної діяльності органів управ-ління. Адміністративний процес являє собою оформлену в пра-вовому плані специфічну частину управлінської діяльності. Біль-шою мірою він спрямований на забезпечення оптимальності й на-лежної реалізації функцій державного управління [7, с.54-56].

Найважливішими елементами структури адміністративного процесу є адміністративно-процесуальні провадження. Вони спів-відносяться з адміністративним процесом як категорії особливого й загального і входять у його структуру як відособлений елемент.

Це положення має офіційне нормативне закріплення. Так, Ко-декс України про адміністративні правопорушення виділяє прова-дження у справах про адміністративні правопорушення (розд. 4), використовує це поняття і стосовно порядку виконання кожного з видів адміністративних стягнень (гл. 26— 33). Отже, законодавець розглядає провадження як частину процесу.

У свою чергу, функціональний характер адміністративно-процесуальних проваджень дозволяє говорити про наявність певної сукупності таких проваджень. З огляду на це можна виділити ад-міністративно-установчі, адміністративно-правотворчі, адміністративно-правозастосовні й адміністративно-котрольні провадження.

Класифікація адміністративно-процесуальних проваджень мож-лива на декількох підставах.

Залежно від характеру індивідуально-конкретної адміні-стративної справи можна виділити:

а) юрисдикційні провадження;

б) провадження неюрисдикційного характеру.

Велика частина проваджень, які становлять структуру адміні-стративного процесу, спрямована на регулювання правовідносин позитивного характеру, що виникають у ході виконавчо-розпоряд-ницької діяльності державних органів. Проте порушення