вимог правових норм вимагає відповідного реагування з боку держави. Ця обставина зумовлює існування особливого роду правоохоронної діяльності, змістом якої є розгляд справ про правопорушення, пра-вові спори по суті й ухвалення щодо них відповідних рішень. У процесі такої діяльності розв'язується юридична справа, здійсню-ється правовий захист порушених або тих, що оспорюються, інте-ресів, ухвалюється державно-владне рішення про застосування від-повідної правової санкції, відновлення порушеного права.
Ця діяльність, яка має назву юрисдикційної, характерна також і для адміністративного процесу. Тому частину проваджень у струк-турі адміністративного процесу слід охарактеризувати як адміністративно-юрисдикційний. До юрисдикційних проваджень належать:—
провадження у справах про адміністративні правопорушення;—
провадження за скаргами громадян;—
дисциплінарне провадження.
Адміністративній юрисдикції властиві такі риси:
1. Наявність правового спору (правопорушення). Розгляд і роз-в'язання юридичних справ, зумовлених позитивними обставинами, не охоплюються юрисдикційною діяльністю. Юрисдикція виникає тільки тоді, коли необхідно розв'язати спір про право, порушення встановлених правових норм. Стосовно адміністративної юрис-дикції такого роду спори виникають між сторонами суспільних відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами, набуваючи характеру адміністративно-правових спорів.
2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність унаслідок своєї соціальної гостроти вимагає належного процесуального регулювання.
3. Обов'язковість ухвалення рішення у виді юридичного ак-та — важлива ознака юрисдикційної діяльності. Як спосіб розв'я-зання правових конфліктів юрисдикція передбачає необхідність ухвалення остаточного рішення — акта застосування норм права до конкретного випадку. Юрисдикційний акт щодо конкретної ад-міністративної справи означає по суті розв'язання правового спору. Якщо ж ідеться про правопорушення, то в такому акті можуть бу-ти передбачені правові санкції. Їх застосування є лише одним із варіантів рішення, що ухвалюються адміністративно-юрисдикційними органами. Іншими варіантами рішення можуть бути, напри-клад, рішення про припинення провадження в справі або про за-стосування заходів впливу до неповнолітнього.
Зокрема, постанова в справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для виконання державними і гро-мадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 298 КпАП України).
4. Розмаїтість органів здійснення адміністративної юрисдикції. Це зумовлено насамперед можливістю інстанційного оскарження дій і рішень органів і посадових осіб, якими порушуються права громадян. Іншими словами, будь-який вищий щодо них орган зобов'язаний розглянути таке звернення й ухвалити щодо нього відповідне рішення.
У переважній більшості випадків розгляд справ про адміністративні правопорушення покладено законодавцем на органи, головним завданням яких, поряд із виконанням юрисдикційних функцій, є здійснення виконавчо-розпорядницьких функцій у різних галузях державного управління. Разом із тим адміністративно-юрисдикційні функції здійснюються органами, спеціально створеними для розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Такими органами є адміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах рад. Особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів посідають суди.
До проваджень, що мають неюрисдикційний характер, слід віднести:—
провадження з випрацювання й ухвалення нормативних актів;—
провадження з ухвалення індивідуальних актів управління; —
провадження за пропозиціями і заявами громадян;—
провадження із застосування адміністративно-попереджувальних заходів;
—провадження із застосування запобіжних заходів; —
реєстраційно-дозвільне провадження; —
установче провадження;—
провадження з реалізації контрольно-наглядових повно-важень; —
виконавче провадження;—
провадження з приватизації державного і громадського майна;—
провадження у земельних, екологічних, фінансово-бюджет-них, податкових: і інших справах;
—діловодство.
Так, залежно від ступеня деталізації, урегульованості процесуальної форми можна виділити звичайне й спрощене (прискорене) провадження. Прискорене, наприклад, провадження у справі про адміністративне правопорушення у випадках, коли штраф стягується на місці здійснення правопорушення характеризується спрощеною процесуальною регламентацією, мінімальною кількістю процесуальних актів, деякою «спресованістю» стадій.
Розділ III
3.1 Стадії правоутворення і правотворчого процесу:
1. Передпроектна стадія.
1.1. Формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної правової системи відбувається нарівні правосвідомості в ре-зультаті виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя.
1.2. Правотворча ініціатива — обгрунтування юридичної значущості правової регламентації певних суспільних відносин, тобто видання нормативно-правового акта.
Це — етап правоутворення. Він характеризується дією об'єктивних чинників і являє собою підготовчу стадію правотворчості.
2. Проектна стадія (нормопроектування).
Нормопроектування — специфічна діяльність компетентних органів, яка полягає в аналізі, розробці й обговоренні проектів нормативно-пра-вових актів з метою ухвалення, зміни або скасування нормативних приписів, що містяться в них. Це велика підготовча робота по вивченню проблеми, підготовці проекту нормативно-правового акта і поданні його в державний орган задля прийняття і наділення його юридичною чинністю.
2.1. Ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-правово-го акта.
2.2 Розробка концепції проекту нормативно-правового акта.
Підготовка тексту проекту нормативно-правового акта (або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи), ана-ліз існуючих норм, вивчення світового досвіду.
Безпосередня робота над текстом: формулювання норм права.
Проекти указів Президента, постанов уряду звичайно готуються від-повідними міністерствами і відомствами або на підставі плану поперед-ніх робіт, або за разовим дорученням Президента, керівництва уряду. Такі проекти можуть бути підготовлені в апараті Президента й уряду.
Щоб забезпечити кваліфіковане складання проекту, передбачаєть-ся участь спеціалістів відповідно до відомчого (галузевого) принципу, згідно з яким складання початкових проектів здійснюється тими орга-нами й організаціями, профілю діяльності яких вони відповідають.
До підготовки проектів нормативно-правових актів (головним чином законів) залучаються партії, профспілки та інші громадські об'єднання.
2.5.Експертиза готового проекту, його попередній розгляд правотворчим органом. Для розгляду проекту залучаються зацікавлені державні
органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парла-ментські читання, наради за участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, рецензування науково-дослідними інститутами та ін. Після урахування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується.
2.6. Обговорення проекту нормативно-правового акта й узгодження його тексту з зацікавленими особами. Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.
Цей етап правоутворення становить початкову стадію правотвор-чості — нормопроектування.
3.Стадія прийняття проекту нормативно-правового акта.
3.1 Офіційне ухвалення проекту:
а) колегіально після обговорення в парламенті (в Україні звичайні закони приймаються більшістю голосів, а конституційні акти — 2/3 го-лосів від його складу. Президент, накладаючи вето на той чи інший за-кон,