суспільства прав, виконання ними обов'язків, дотримання заборон, понесення відповідальності встановлені процесуальними нормами з різним ступенем врегульованості. Деякі види правової діяльності регулюються процесуальними нормами лише в загальних рисах. Наприклад, ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України містить матеріальну норму, яка надає право особам припинити зустрічні однорідні зобов'язання зарахуванням, при цьому ч. 2 цієї ж статті містить процесуальну норму, яка встановлює, що для використання цього права необхідно і достатньо подання відповідної заяви однієї із сторін відносин. У даному випадку порядок використання права на проведення зарахування встановлений однією процесуальною нормою, яка міститься у тій самій статті, що надає відповідне право. Натомість, порядок використання суб'єктом суспільства права на судовий захист власних порушених чи оспорених цивільних прав та інтересів встановлений великою кількістю процесуальних норм, які скла-дають Цивільний процесуальний кодекс України та цілу галузь українського законодавства.
Врегульованість правової діяльності процесуальними нормами залежить від важливості певних відносин для життєдіяльності й стабільності суспільства; їх складності та багатоваріантності, імперативного чи диспозитивного характеру регулювання матеріальних норм, інших об'єктивних і суб'єктивних факторів. Залежно від характеру суспільних відносин та їх врегульованості процесуальними нормами, останні можуть міститись у статті, нормативному акті ра-зом з матеріальними нормами, процедуру здійснення яких вони встановлюють; у окремому нормативному акті; у кількох нормативних актах, що складають інститут, галузь законодавства [20, с.94-98].
Виходячи з визначення юридичного процесу, як встановленого нормами права порядку здійснення діяльності зі створення, тлумачення та реалізації правових норм, доціль-но класифікувати юридичний процес за видами правової діяльності на правотворчий, правотлумачний та правореалііаційний.
Правотворчий процес — встановлений правовими нор-мами порядок діяльності соціальних суб'єктів з пізнання й оцінки правових потреб суспільства, формування і прийняття правових актів, їх оприлюднення та набрання ними юридичної сили; Залежно від видів правотворчості можна виділити процес народної правотворчості, законотворчий процес, процеси підзаконної, місцевої, договірної правотворчості. Суб'єктами правотворчого процесу є народ, уповноважені ними державні органи, місцеві громади, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, наукові установи, недержавні організації тощо.
Наприклад, процес народної правотворчості врегульований розділом 3 Конституції України і Законом України «Про всеукраїнський і місцевий референдуми». Законотворчий процес встановлений розділом 4 Конституції України і Регламентом Верховної Ради України, введеним у дію постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. М130/94-ВР.
Правотлумачний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів, спрямований на з'ясування дійсного змісту правових норм та його роз'яснення іншим членам суспільства з метою правильної однакової реалізації цими членами норм права. Суб'єктами правотлумачного процесу виступають державні органи законодавчої, судової, виконавчої влади, громадські об'єднання, наукові установи, інші юридичні та фізичні особи. Найбільш процесуально врегульованим в Україні є про-цес офіційного тлумачення правових норм Конституції та Законів України, яке здійснюється Конституційним Судом України. Порядок даної діяльності встановлений розділом 12 Конституції України, Законом України «Про Конституцій-ний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 р.
Правореалізаційний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів з використання, виконання, дотримання і застосування норм права, спрямований на використання цими суб'єктами наданих їм прав, виконання покладених на них обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій та понесення відповідальності. Суб'єктами правореалізаційного процесу можуть бути будь-які члени суспільства, у тому числі, громадяни, особи без Громадянства, органи державної влади, органи місцевого Самоврядування, громадські об'єднання, підприємства, уста-нови, заклади, інші юридичні особи.
Наприклад, процес використання особою свого права на отримання ліцензії на право користування каналом мовлення встановлений Законом України «Про телебачення і радіо-мовлення» і рішеннями Національної Ради України з теле-бачення і радіомовлення «Про затвердження Положення про Умови конкурсу на отримання ліцензії» та «Про затвер-дження Положення про порядок ліцензування каналів мов-лення».
Окремо доцільно зупинитись на такому виді правореалізаційного процесу, як процес застосування норм права. Саме у порядку правозастосування здійснюється основна функція держави — охорона і забезпечення права, а також застосування державного примусу. Притягнення державою суб'єкта суспільства до певного виду відповідальності має наслідком обмеження його у відповідних (у тому числі природних) правах і свободах, тому державний примус повинен застосовуватись лише уповноваженим органом, діючим суворо у межах закону, на підставі закону та відповідно до встановленого процесуального порядку. З наведених причин саме юридичні процеси застосування правових норм є найбільш врегульованими та деталізованими у демократичному суспільстві. В Україні процесуальні норми, які встановлюють порядки застосування матеріальних норм, складають цілі галузі законодавства, наприклад кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне тощо. Юридичний процес як елемент правової системи, як порядок правової діяльності, як частина правового життя суспільства здійснюється за певними принципами. Принципи юридичного процесу являють собою основні ідеї, вихідні засади його формування, розвитку і функціонування. Принципи властиві юридичному процесу можна поділити на загальноправові, що належать до юридичного процесу, як частини права; загальнопроцесуальні, які властиві саме юридично-му процесу у всіх його видах; видові, за якими здійснюються окремі види юридичного процесу.
Серед загальноправових принципів, що властиві юридичному процесу у науці теорії держави і права визначають:
принцип загальнообов'язковості процесуальних норм для всіх соціальних суб'єктів та пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами;
принцип законності і юридичної гарантованості процесуальних прав особи, встановлених законом, пов'язаність нормами закону діяльності всіх посадових осіб і державних органів;
принцип верховенства закону, закріплюючий вищу юридичну силу норм конституції та законів над іншими нормативно-правовими актами, несуперечливість правових норм;
принцип процесуальної справедливості відбиває загальносоціальну сутність юридичного процесу, прагнення до пошуку компромісу між учасниками відносин, відповідність дій їх соціальним наслідкам,