правовому прецеденті, правовому звичаї, нормативно-правовому договорі та ін.;
здійснюється (у значній частіші) відповідно до правового регламенту, тобто з дотриманням процедури підготовки і прийняття акту можна виділити такі рівні правоутворення:
гносеологічний — відбиває процес виникнення і розвитку права у формі правосвідомості:
матеріальний— виражає формування права у вигляді конкрет-них правовідносин, правомірної поведінки;
інституціональний — відображає існування права як системи правових норм.
Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні.
Загальні принципи правотворчості — основні загальноприйняті норми імперативного характеру, які виступають як незаперечні вимо-ги, що ставляться до змісту нормативно-правових актів, до процесу їх підготовки і прийняття.
Принципи правотворчості:
Науковість — передбачає глибоку наукову обгрунтованість відповідності нормативного акта потребам розвитку суспільства: адекватного відображення в правових нормах як актуальних, так і перспективних суспільних потреб. У кожному випадку підготовка проекту нормативно-правового акта починається з розробки його наукової концепції. Концепція створюється на підставі вивчення вітчизняного і закордонного досвіду, включає обгрунтування необхідності і доцільності її розробки, а саме характеристику предмета і цілей проекту, його основні положення, передбачувані наслідки застосування проектованих норм. На наступних стадіях принцип науковості знаходить вираження в науковому обговоренні проекту; проведенні незалежної наукової експертизи; виробленні механізму здійснення, тобто інформаційного, матеріально-фінансового забезпечення введення в дію; порядку тлумачення та ін. У міру «просування» проекту відповідно до правотворчої процедури концепція повинна трансформуватися у своєрідне «досьє», що складається з висновку, свідчень про обговорення й експертизу, результатів обліку зауважень, і пропозицій, що надійшли, даних соціологічних до-сліджень і опитувань, аналізу громадської думки та ін. Особливе місце в правотворчому процесі займає наукова експертиза проектів норматив-но-правових актів. Вона повинна запобігати винесенню на розгляд правотворчих органів проектів, які містять недостатньо обгрунтовані положення, прогалини, суперечності. Головна мета такої експертизи — забезпечити якість проектів, їх законність і обгрунтованість.
Гуманізм — формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їх втілення в життя суспільства і держави.
Демократизм — встановлення і забезпечення вільного порядку розробки, обговорення і ухвалення нормативно - правових актів; ство-рення законодавчих процедур, що забезпечували б вираження в законі свободи народу, врахування свободи більшості при дотриманні прав меншості, погодженість інтересів суспільства, соціальних груп, люди-ни; недопущення як незаконного тиску на законодавчу діяльність пар-ламенту, так і свавілля з боку парламенту.
4. Гласність — відкрите для громадськості, вільне і ділове обгово-рення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення, прозорість їх поведінки в парламенті [25].
5. Законність — додержання ієрархії нормативно-правових актів при їх складанні (нормопроектуванні) та прийняття їх законним шляхом відповідно до конституційно закріпленого процесу правотворчості.
Цей принцип означає, що всі звичайні закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй і міжнародним угодам, укладеним за участю України. Акти органу нижчого підпоряд-кування правотворчості не можуть суперечити акту вищого правотворчого органу. Закони, ухвалені всеукраїнським референдумом, з питань визнання нечинним будь-якого закону або окремих його положень, мають вищу юридичну силу стосовно закону, прийнятого Верховною Радою України. Такі акти є загальнообов'язковими до виконання на території держави з моменту їх опублікування і не вимагають санк-ціонування з боку будь-якого державного органу.
6. Толерантність — виявлення та урахування законоутворюючих погоджених інтересів, створення певних теоретичних конструкцій, загальної моделі вираження і захисту інтересів різних соціальних груп.
Єдність загальнодержавних і регіональних інтересів — виражається у врахуванні інтересів центра і регіонів в унітарній, регіональній державі, центра і суб'єктів федерації — у федеративній. В загальнодержавних актах відображаються інтереси регіональ-ного характеру, враховуються місцеві особливості, не ущемляються інтереси населення певної місцевості.
Спеціальні принципи правотворчості:
оперативність —- незволікання підготовки проектів нормативних актів;
поєднання динамізму і стабільності — створення стабільного нормативного акта й одночасно можливість вносити до нього доповнення і зміни;
наступність — перенесення і використання попереднього пози-тивного вітчизняного та сучасного закордонного досвіду по створенню нормативних актів;
плановість – складання і додержання планів за функціональним призначенням актів і строками їх прийняття; *
системна погодженість — старанність і скурпульозність підготовки нормативних актів у їх взаємозв'язку, злагодженість нормативних приписів як усередині нормативно-правового акта, так і між нормативно-правовими актами, їх відповідність конституції, міжнародно-правовим договорам в галузі прав людини;
професіоналізм — залучення до розробки нормативних актів кваліфікованих фахівців із відповідних галузей науки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають необхідні знання і досвід;*
техніко-юридична досконалість — упорядкування нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов'язковими для правотворчих органів; додержання лінгвістичних стандартів їх мови.
Функції правотворчості (англ.functions of legislaion) — напрямки діяльності по встановленню, зміні або скасуванню правових норм, створенню і розвитку законодавства.
Основні функції правотворчості:
Функція первинного регулювання суспільних відносин (розробка і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися, і вперше виникла в цьому необхідність.
2. Функція відновлення правового матеріалу (скасування, зміна або доповнення до чинних норм) передбачає заміну тих законів, що застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку.
3. Функція заповнення прогалин у праві, тобто усунення повної чи часткової відсутності чинних нормативних актів необхідних юридичних норм.
4. Функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (кодифі-каційна або систематизаційна правотворчість). Організаційною формою цієї функції є кодифікація законодавства, що передбачає обгрунтоване його відновлення [26].
Види правотворчості держави за юридичною силою актів:
1. Законодавча діяльність держави (законодавча правотворчість) — діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям законодавчих актів. Зміна законодавчих актів є складовою частиною законодавчої діяльності, і щодо обсягу текстів вона складає навіть її велику частину. Винятково у формі закону регулюються всі питання, що стосуються державного устрою суспільства, основних