прав і свобод громадян, оподатковування, грошової емісії, юридичної відповідальності, оголошення надзвичай-ного стану, воєнних дій, державної безпеки, атомної енергетики, право-вого статусу громадських організацій, органів місцевого самовряду-вання, юрисдикційних повноважень правоохоронних органів. Усі інші питання можуть бути віднесені до факультативної компетенції, тобто регулюватися не лише законом, але також іншими нормативно-право-вими актами (указами, постановами, статутами тощо).
У законодавчій діяльності України головну роль відіграє законодавчий ор-ган держави — Верховна Рада. Вона володіє монопольною законодавчою компетенцією, тобто виключним правом на прийняття (зміну, доповнення, скасування) законів і колом повноважень з їх прийняття, передбачених Конституцією та іншими законами. Законодавча діяльність — провідна частина правотворчості й основна конституційно-правова форма прийняття законів державою.
2. Підзаконна правотворча діяльність держави (підзаконна правотворчість) — діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів.
Підзаконна правотворча діяльність (нею займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних за-конів, ухвалених парламентом. Юридична сила прийнятих державни-ми органами нормативно-правових актів залежить від рівня й обсягу їх повноважень, які визначаються місцем, яке посідається кожним з них у системі органів держави (Президент, Кабінет Міністрів, міністер-ства, комітети, голови державних адміністрацій на місцях та ін.).
Форми участі держави в правотворчості:
безпосередня
правотворчість— | вироблення і ухвалення нормативно-правових ак-тів уповноваженими органами держави і посадовими особами мають основне значення; інші вияви правотворчості держави (зміна, доповнення, скасування. систематизація) — допоміжні
санкціонована
правотворчість | 1) утвердження (визнання) актів, ухвалених організаціями громадянського суспільства: комерційними (акціонерними товариствами та ін.) і громадськими (профспілками таін.);
2) попередній дозвіл на видання таких актів
спільна
правотворчість— | спільне прийняття нормативного акта (нормативної угоди) можливо на галузевому, професійному і місцевому, територіальному, рівнях. Це можуть бути
спільні акти державних органів і громадських об'єднань (профспілки), місцевих органів виконавчої і представницької влади, двох і більш органів виконавчої влади. Наприклад, спільний наказ Державної податкової адміністрації України, Генеральної прокуратури України і МВС України «Про порядок обліку злочинів, виявлених підрозділами податкової міліції»
делегована
правотворчість— | делегування правотворчих повноважень вищого органу держави нижчому; можливе делегування державними органами правотворчих повноважень громадським об'єднанням (передання профспілкам функцій соціального страхування). У такому випадку норми громадських об'єднань здобувають властивості правових норм, охоронюваних державою
Види правотворчості за функціональним призначенням:
поточна правотворчість — пов'язана з первинним регулюванням суспільних відносин, відновленням правових норм і заповненням про-галин;
правотворчість за систематизацією нормативних актів — систематизаційна, головним чином, кодифікаційна правотворчість.
Делегована правотворчість і делегована законотворчість
Делегована правотворчість (англ.delegated legislation) — видання нормативно-правового акта за уповноваженням, яке виходить із зако-ну або за прямим дорученням одного (вищого) органу держави іншому (нижчому) зі збереженням певної системи контролю за реалізацією делегованих повноважень [29, с.201].
На відміну від первісного (статусного) наділення нормотворчими повноваженнями, делегування є вторинним актом, оскільки передати можна лише те, чим володієш сам.
Ознаки делегованої правотворчості:
1. Право делегувати повноваження на видання нормативно-правового акта може лише той орган (посадова особа), якому таке право офіційно надано, тобто прямо закріплене в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Делегуються лише окремі повноваження, у результаті чого відбувається тимчасове розширення повноважень органу, якому вони делегуються.
Делегування повноважень можливо на визначений час або без зазна-чення строків. При делегуванні повноважень на певний строк не потрібно видання правового акта, що відкликає повноваження: вони припиняються автоматично. При делегуванні повноважень без зазна-чення строків їх можна відкликати в будь-який час за рішенням органу, який делегує.
Делегувати повноваження може, як правило, лише вищий орган нижчому.
Делегуватися повноваження можуть органом у межах його компетенції(орган не може передати більше повноважень, ніж має сам, і не може передати ті повноваження, яких не має).
Делегування повноважень відбувається у певній формі, якою є пись-мовий компетенційний акт.
Орган, що делегує повноваження, обов'язково зберігає контроль за здійсненням делегованих повноважень.
Нормативно-правовий акт, прийнятий у межах делегованих повно-важень, за загальним правилом повинен:
наділятися юридичною силою, яка дорівнює силі актів, прийня-тих органом, що делегує повноваження;
мати ієрархічний пріоритет перед усіма актами органу, що деле-гує повноваження, прийнятими до моменту делегації нормотворчих повноважень;
уступати в юридичній силі всім актам, ухваленим після делегації повноважень. Акт органу, що делегує повноваження, прийнятий піс-ля їх делегації, сам по собі вже обмежує передані повноваження в тому обсязі, у якому ним урегульовані відповідні суспільні відносини.
Приклади делегованої правотворчості в Україні: 1. Відповідно до Конституції України і Конституції Автономної Республіки Крим Верховна Рада АРК і Рада міністрів АРК можуть виконувати делеговані відповідно до Конституції України виконавчі державні функції і повноваження на території АРК і видавати нормативно-правові акти з питань виконання делегованих повноважень. Ці акти повинні прийматися відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та на їх виконання (ст. 28 Конституції АРК та ін.).
Відповідно до Законів України «Про місцеву державну адміністрацію» і «Про місцеве самоврядування в Україні» органи виконавчої влади мають право делегувати повноваження органам місцевого самоврядування, а повноваження органів місцевого самоврядування можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад. У межах делегованих повноважень вони приймають відповідні нормативно-правові акти (ст. 14 Закону України «Про місцеву державну адміністрацію», ст.ст. 1, 27, 28, ЗО Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»)
Види правотворчості громадянського суспільства за суб'єктами:
Законотворчість громадянського суспільства (народу) — референдум. Це засадна конституційно-правова форма ухвалення законів громадянським суспільством.
Підзаконне нормотворення суб'єктів громадянського суспільства:
у порядку місцевого референдуму;
територіальних громад;
органів місцевого самоврядування (Рад, їх виконавчих комітетів і виборних посадових осіб);
громадських організацій (профспілок і т. п., їх посадових осіб);
комерційних об'єднань (акціонерних товариств відкритого і