Юридичні (за функціями права):
економічні,
політичні,
соціально-культурні
та ін. | регулятивні — закріплення існуючих суспільних відносин, їх урегульованість; стимулювання розвитку нових відносин;
охоронні — охорона суспільних відносин, правопорядку.
Ідеологія застосування права — система ціннісних нормативів (принципів і норм), що підлягають реалізації в ході правозастосовної діяльності.
Ціннісні нормативи (принципи і норми), від яких залежить ефектив-ність застосування права:
1. Оперативність:
а) швидко реагувати на правопорушення («по свіжих слідах»);
б) активно переробляти інформацію, що надходить;
в) не затягувати вирішення справи, уникати тяганини.
2. Справедливість:
а) неупереджено (об'єктивно) ставитися до дослідження обставин
справи, до осіб, що беруть участь у ній до остаточного рішення;
б) приймати рішення, що узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, із власними моральними переконаннями та суспільства в цілому — у тому випадку, коли законом передбачені різні варіанти вирішення (тобто встановлені відносно визначені й альтернативні санкції).
3. Законність (належне додержання законних процедур):
а) при вирішенні справи грунтуватися на конкретній нормі права
чи сукупності норм, які прямо стосуються справи, яка розглядається;
дотримуватися їх точного змісту;
б) діяти в межах своєї компетенції; не виходити за межі повноважень, передбачених законом; у разі їх порушення нести юридичну відповідальність;
в) завжди застосовувати правові норми, коли виникають обставини, передбачені нормою; не ухилятися від застосування норми; не припиняти дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам та ін.) або під впливом особи (органу), що неуповноважена на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому законом порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного органу;
г) дотримуватися форми правозастосовного акта, передбаченої законом (акт повинен мати належні реквізити).
4. Обґрунтованість:
а) виявляти всі факти, що стосуються справи;
б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчати факти, встановлювати їх вірогідність, доводити їх відповідно до процедури, передбаченої процесуальним законом;
в) відкидати всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.
5. Доцільність, тобто відповідність діяльності право застосовних органів і осіб у межах закону конкретним життєвим умовам, місця і часу; вибір оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:
а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одного рішення, можливість вибору між різними рішеннями — застосувати норму або утриматися від її застосування) вибирати рішення, яке найповніше і найправильніше відображає зміст закону і досягає мети;
б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних приписів діяти ініціативно — з урахуванням місця і часу виконання, розумнорозподіляти сили і засоби і т. д.;
в) зважувати на індивідуальні особливості справи, соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність «духу» права, однак не приймати рішення, яке суперечить закону або в обхід закону.
6. Професіоналізм, тобто володіння професійними знаннями, уміннями і навичками правозастосовної діяльності:
а) виявляти юридично значущі ситуації, створювати і формулювати завдання (чому сприяє юридична освіта);
б) осмислювати., освоювати, розуміти соціально-правову дійсність, оперувати юридичними поняттями, пов'язувати минулий досвід із новоотриманою інформацією (як результат професійної свідомості і правового мислення);
в) використовувати правові засоби і способи вирішення завдань з урахуванням наслідків і існуючих обмежень; володіти в досконалості юридичною технікою (що забезпечується спеціалізованою підготовкою і професійними навичками) та ін.
Ідеологія правозастосування, як сукупність юридичних правил, за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адміністрація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права, має істотне зна-чення для зміцнення правопорядку, надійності права і стабільності правової системи суспільства [17, с.54].
Акт застосування права (правозастосовний акт)— індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, який на основі юридичних норм установлює (змінює, припиняє) пра-ва і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).
Ознаки акта застосування права:
Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну норму права, тобто є законним і обгрунтованим.
Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і являє собою категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.
Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікова-ним, індивідуальним.
Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразо-вим застосуванням, тобто розрахований на один раз.
Має певну встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, ухвала, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, констатуючу (описову), мотивувальну і результативну частини.
Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікав-лених осіб.
Акт застосування права — найпоширеніший вид правових актів (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі). Він є результатом вирішення юридичної справи і підсумком застосування права.
Як і нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить дер-жавно-владний обов'язковий характер. Одночасно правозастосовний акт відрізняється від нормативно-правового низкою зазначених вище ознак: приймається на основі нормативно-правового акта; персоніфі-кований; поширює норму права на конкретний випадок (одноразо-вий); містить у собі обов'язок підкоритися — виконати сформульоване у справі рішення. На відміну від нормативно-правового акта, що служить одночасно і джерелом і формою права, правозастосовний акт є лише джерелом права (але не його формою).
Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може реалізуватися конкретна правова норма.
Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих самих органів і посадових осіб — президента, уряду, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування. Наприклад, Верховна Рада України встановлює нове почесне звання «заслужений діяч юстиції» — це нормативно-правовий акт. Через три дні видається Указ Президента про присвоєння конкретній особі цього звання. Це — акт