Види актів застосування права класифікуються за різними критері-ями:

За формою зовнішнього вираження:*

письмовий акт (таких більшість) — акт-документ. Письмовий акт може бути, як мінімум, двох видів: 1) окремий документ (вирок суду); 2) резолюція на матеріалах справи (затвердження прокурором обви-нувального рішення);*

усний акт —акт-слово (виклик понятих);*

конклюдентний акт - акт-дія (застосування працівниками міліції табельної зброї або застосування міліціонером-регулювальником жестів дорожнього руху);*

знаковий акт — акт-символ (дорожні знаки).

За способом прийняття:

колегіальні;

одноособові.

За сферою дії:*

у часі;*

у просторі;*

за колом осіб.

За суб'єктами прийняття:*

акти парламенту:*

акти глави держави;*

акти виконавчих органів влади; *

рішення загальних судів;*

акти господарських судів;*

акти нотаріату;*

акти прокурорського нагляду;*

акти місцевих (муніципальних) органів влади;*

акти керівників підприємств, військових частин та ін.;*

акти уповноважених органів громадських організацій тощо. *

акти застосування норм права приймаються практично всіма орга-нами держави.

За юридичною формою:*

укази;

постанови;*

розпорядження;*

накази;*

ухвали суду , протести.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права):

1) регулятивні акти — офіційно підтверджують або визначають пра-ва і обов'язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (на-приклад, свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

2) охоронні акти - встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції охоронних норм (наприклад, квитанція про сплату штрафу).

За галузевою належністю:

1) кримінально-правові акти;

2) адміністративно-правові акти;

3) цивільно-правові акти та ін. (окрім процесуальних).

За юридичними наслідками:

1) правовстановлюючі (про призначення директора, про присвоєння звання);

2) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);

3) правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

4) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина.);

5) правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквідацію акта, про втрату ним юридичної сили).

За значенням у юридичному процесі:

основні акти, що містять завершене рішення у справі (вирок, рішення суду);

допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова і порушення провадження у кримінальній справі).

За характером індивідуальних велінь (приписів):

дозвільні

зобов’язуючі

заборонні

Індивідуальні акти не підлягають багаторазовому застосуванню, можуть виконуватися або тривалий час (наприклад, призначення директором заводу громадянина С), або одноразово (заохочення премією працівника) [14, с.48-53].

в) Установчий процес

Установчий процес - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню чи ліквідації, перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів. Дана діяльність виражається головним чином у здійсненні дій по підготовці умов організації, проведенню виборів чи призначенню керуючих суб'єктів і твердженню відповідних установчих результатів. Спонукальними обставинами установчого процесу звичайно є відповідні юридичні акти чи юридичні стани, наприклад, витікання терміну повноважень органів чи держави терміну призначення посадової особи. Установчий процес надзвичайно різноманітний по своєму конкретному змісті. З найбільш розповсюджених його видів можна вказати на діяльність по виборам представницьких органів держави, народних судів, діяльність по призначенню посадових осіб і т.д. Установчий процес можна розглядати й у плані процесуального режиму, оскільки юридична атмосфера формування органів держави, посадових осіб і суб'єктів права носить різний характер і виявляється в різних умовах. Правомірно виділяти наступні установчі режими: публічний режим - вибори всіх представницьких органів держави; режим призначення посадових осіб; режим порядку утворення юридичних осіб - розпорядницький, дозвільний і явочно-нормативний.

г) Контрольний процес

Контрольний процес - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійсненні юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припинення правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:

Спонукальними обставинами контрольного процесу є потреба в створенні найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових розпоряджень у поводженні, діяльності суб'єктів суспільних відносин, забезпеченні ефективності правового регулювання. Відновлення стану законності і правопорядку у випадках їхнього порушення. Своєрідність контрольного процесу в тім, що він займає самостійне місце в структурі юридичного процесу як комплексної системи, пронизує їх своїм організуючим впливом, сприяє здійсненню названих правових форм на належному організуючому рівні.

Розглянута конструкція юридичного процесу, послідовність розташування окремих їхніх різновидів виправдані самою логікою механізму правового регулювання, у якому як безпосередні генератори юридичного впливу виступають самі різні суб'єкти, утворені в результаті установчого процесу. Реальний юридичний вплив припускає накладене функціонування правозастосовчої і контрольної діяльності, здійснюваної на основі нормативних розпоряджень, що встановлені в результаті правотворчості [23, с.24-26].

д) Цивільний процес

Цивільне судочинство — це врегульований нормами ци-вільного процесуального права порядок провадження в ци-вільних справах, який визначається системою взаємопов'яза-них цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Слід мати на увазі, що поняття «цивільне судочинство» і «цивіль-ний процес» є тотожними.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 Цивільно-процесуального кодексу України).

Оскільки правова природа цивільних справ значно впливає на порядок їх розгляду по першій інстанції, ЦПК України (ч. З ст. 15) передбачає три види цивільного судочинства: позовне, наказне та окреме провадження. Вони відрізняються між собою за катего-ріями справ, підставами порушення, суб'єктами тощо.

Таким чином, вид цивільного судочинства - це порядок пору-шення, розгляду і вирішення певної категорії цивільних справ.

Основним і найбільш розповсюдженим видом цивільного судо-чинства є позовне провадження. Правила цього виду судочинства найбільш повно визначені у цивільному процесуальному законо-давстві та є загальними, тобто вони застосовуються для розгляду і вирішення всіх цивільних справ. Однак щодо