Позовне провадження характеризується наявністю матеріально-правового спору між двома сторонами з протилежними інтересами: позивачем і відповідачем. Вимоги щодо розв'язання цього спору закріплюються у позовній заяві, яка є підставою порушення цього виду судочинства. У позовному провадженні найбільш повно зна-ходить свій вираз один із основних принципів цивільного процесу - принцип змагальності. При розгляді цивільної справи у такому по-рядку можуть брати участь співучасники, треті особи, може відбутися заміна неналежного відповідача [2, ч. 1ст.15].

Позовне провадження — у спорах, що виникають з цивіль-них, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідно-син.

Під цивільну юрисдикцію суду підпадають також справи, які не пов'язані з розв'язанням матеріально-правового спору. Наказне та окреме провадження науковці ще називають непозовними видами цивільного судочинства. Підставою для порушення таких про-ваджень є заява, а не позовна заява на відміну від позовного про-вадження.

Відсутність спору про право - це характерна риса наказного та окремого проваджень. Якщо особи звертаються у порядку непозовного провадження до суду з вимогою, із якої вбачається спір про право, або якщо такий спір виникає під час розгляду справи, суд відповідно повинен відмовити у прийнятті заяви чи залишити її без розгляду, а також роз'яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (статті 100, 235 ЦПК України).

Наказне провадження — безспірний процесуальний поря-док стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належать такі правові вимоги, без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (статті 95-106 ЦПК України)

Наказне провадження є спрощеним порядком розгляду цивіль-них справ, що засновуються на беззаперечних вимогах. У порядку цього виду судочинства розглядаються, наприклад, справи за ви-могою про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати (ст. 96 ЦПК України). Особливостями наказ-ного провадження є те, що сторонами у справі виступають заявник (стягувач) і боржник; підставою порушення такого виду судо-чинства є заява; при вирішенні справи видається судовий наказ - особлива форма судового рішення (в інших видах цивільного судо-чинства висновок щодо вирішення справи по суті закріплюється у рішенні суду). Спрощений порядок наказного провадження по-лягає у тому, що видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику заявника (стягувача) та боржника для заслуховування їх пояснень.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судо-чинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що ма-ють значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК України).

Окреме провадження — справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи не-дієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної дієздатності; ви-знання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини відумерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусо-вому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберку-льозного закладу; розкриття банком інформації яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб та інші справи у випадках, встановлених законом (ст. 234 ЦПК України).

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін провадження і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які пере-даються на розгляд суду.

Справи окремого провадження спрямовуються на встанов-лення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб’єктивних прав.[8-с.25-30].

Справи окремого провадження розглядаються за загальни-ми правилами цивільного судочинства, крім окремих винятків, встановлених цивільним процесуальним законодавством (ст. 235 ЦПК України)

е) Кримінальний процес.

Кримінальний процес – це встановлена законом система дій і рішень посадових осіб та органів держави відповідно до розслідування і вирішення кримінальної справи, а також дій громадян і юридичних осіб, які залучаються для участі у кримінальній справі і система правовідносин між згаданими суб’єктами , які спрямовані на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винного та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин був підданий справедливому покаранню, і жоден винен щоб не був засуджений.

Складові елементи кримінального процесу як особливого виду державної діяльності:

діяльність органів розслідування і прокуратури, направлена на розкриття злочинів, а також діяльність судді чи суду із вирішення кримінальних справ;

діяльність осіб , як залучені у сферу судочинства – учасники процесу;

правовідносини між суб’єктами процесу (між посадовими особами та органами, які ведуть процес та учасниками процесу);

цілі, завдання кримінального процесу (ст.102КПК).

Кримінальний процес об’єктивно сприяє попередженню злочину, чим успішніше вони розкриваються, чим справедливіше діють органи судової влади, тим ефективніше застосовується превентивна сила кримінального злочину. Нерозкриті злочини, безкарність – поживний грунт для нових злочинів, створення обстановки незахищеності громадян від злочинного посягання. Слід усвідомити, що слідчі, прокурори та судді не вирішують глибинних причин злочинності, які властиві даному суспільству, але вони силою примусу стримують їх ріст і забезпечують правопорядок.

Функція – це характерний вид діяльності, роль, призначення.

У кримінальному процесі є п'ять основних функцій; 1) розслідування; 2) нагляд; 3) обвинувачення; 4) захист; 5) правосуддя.

Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд — на додержання законності, обвинувачення — на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист — система дій, спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обгрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на не-винність обвинуваченого або