організаційно-господарські (викають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона має здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматись від неї, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку); –

соціально-комунальні, згідно з якими суб’єкти господарювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку; –

публічні зобов’язання передбачають, що суб’єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, і не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності в нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

8. Податки та інші обов’язкові платежі, що відповідно до закону включені до ціни товарів (робіт, послуг) або віднесені на їх собівартість, сплачуються суб’єктами господарювання незалежно від результатів їхньої господарської діяльності [13, c. 44].

Крім того, закони, що регулюють оподаткування суб’єктів господарювання, мають передбачати стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування (ст. 17 ГК).

9. Кодекс передбачає істотні умови господарського договору (ст. 180), зокрема, предмет, ціну та строк дії договору.

При цьому умови про предмет у господарському договорі мають визначати найменування (номенклатуру, асортимент) і кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, а в разі їх відсутності – в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів та послуг.

Ціна зазначається в договорі в гривнях. Ціни в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатись в іноземній валюті за згодою сторін.

10. Введено новий термін „комунальна ціна”, яку закон може бути передбачити на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюють комунальні підприємства.

11. Кодекс визначає, що суб’єктом банкрутства (банкрутом) може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності. Водночас казенні підприємства, а також відокремлені структурні підрозділи господарської організації не можуть визнаватись банкрутом.

12. Важливе значення має концентрація в ГК заходів відповідальності, що можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання як з боку приватних осіб за порушення приватних прав, так і з боку публічних організацій за порушення умов господарського законодавства.

Підприємці страждають перш за все від безсистемного застосування до них із боку державних органів господарських санкцій адміністративного, організаційного та іншого характеру. Особливість ГК, зокрема, полягає в тому, що він системно регулює господарські відносини: враховуються не лише горизонтальні, а й вертикальні зв’язки – відносини підприємств усіх форм власності з державними органами. При цьому застосовується принцип захисту прав і законних інтересів підприємства в усіх його зв’язках, у тому числі у взаємовідносинах із державними органами.

Існує наприклад, багато в чому недосконала практика стягнення з підприємств фінансових санкцій численними контролюючими органами. Ущербність такої практики полягає в тому, що державні органи зазвичай не вирішують питання про те, чи є в тому вина підприємства, що припустилось порушення.

Річ у тім, що закони, які дають право стягувати фінансові санкції, не акцентують увагу на необхідності дотримання тут принципу провини й не передбачають механізму, який би забезпечував дотримання цього принципу.

Що ж до ГК, то він містить прямі вказівки і на принцип провини, і на механізм його реалізації (наприклад, статті 218, 219, 241 і 249).

Слід зазначити, що питанню щодо відповідальності за правопорушення у сфері господарювання присвячено 42 статті ГК.

13. ГК вводить нове поняття – „господарсько-правова відповідальность” учасників господарських відносин – і визначає види господарських санкцій, які застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а саме: відшкодування збитків, штрафні санкції та нове поняття „оперативно-господарські санкції” [50, c. 17].

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, їх застосування передбачається договором. Ці санкції можуть застосовуватись одночасно з відшкодуванням збитків і стягненням штрафних санкцій.

ГК встановлює такі види оперативно-господарських санкцій: *

одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, зі звільненням її від відповідальності за це в разі порушення зобов’язання другою стороною; *

відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію тощо); *

встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; *

відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання [59, c. 124].

Передбачено також можливість сторін визначати в договорі й інші оперативно-господарські санкції.

14. Крім цього, до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності вповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування застосовуються „адміністративно-господарські санкції”, якими визнаються заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

ГК передбачає такі види адміністративно-господарських санкцій: *

вилучення прибутку (доходу); *

адміністративно-господарський штраф; *

стягнення зборів (обов’язкових платежів); *

зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання; *

застосування антидемпінгових заходів; *

припинення експортно-імпортних операцій; *

застосування індивідуального режиму ліцензування; *

зупинення