На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповідності до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Закон визначає:

принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки);

основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів;

систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є не послідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного акта);

систему та повноваження регуляторних органів – Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;

відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності.

Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:*

виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;*

узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);*

Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія Вищого господарського суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про судоустрій»: а) дає роз'яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»); такі роз'яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовній діяльності; б) вносить в установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства; в) приймає рішення про звернення до Конституційного суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства.

Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами господарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ [26, c. 11]. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять в законі зумовлює підвищення ролі судових рішень, що ґрунтуються на таких поняттях.

3.2. Проблеми застосування норм господарського законодавства у практичній діяльності господарюючих суб’єктів та способи їх подолання

На сьогодні серед вчених-юристів, цивілістів та господарників постійно виникають спори, назрівають навіть конфлікти щодо доцільності чи недоцільності, потрібності чи непотрібності ГК України.

Як відомо, критерієм істини є практика. Практика одразу виявляє недоліки, прогалини та інші негаразди. Тому, на нашу думку, важливим є аналіз та врахування правозастосовчої діяльності юристів-практиків, тих, які щоденно застосовують норми права і практично бачать їх доцільність та ефективність. їх зауваження, вказівки, можуть і повинні слугувати орієнтиром для діяльності нормотворчих органів [21, c. 61].

Зосередимо увагу лише на декількох важливих, на нашу думку, моментах нормативного регулювання суспільних відносин, які викликають багато запитань при практичному застосуванні норм права.

Багато питань може викликати ст. 2 ГК України, у якій перераховані учасники відносин у сфері господарювання. Серед таких стаття вказує на "споживачів": "Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності".

Але ж споживачі – це як юридичні особи, так і фізичні особи, що ніяк не вписується у логіку та розуміння сфери господарських відносин, а лише приводить до неясності між цивільними та господарськими відносинами.

Ми погоджуємося з позицією авторів науково-практичного коментарю до ГК України, які вважають, що законодавець під споживачажи-учасниками відносин у сфері господарювання мав на увазі юридичних осіб, організації, які споживають результати господарської діяльності незалежно від того, чи є вони господарюючими, а чи не господарюючими суб'єктами (споживачі енергії, природного газу тощо) [40, c. 75]. Відповідно до цього не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі – фізичні особи, права яких визначені окремим законодавством. На нашу думку, цю прогалину необхідно негайно виправити.

Звернемо увагу і на те, що з поля зору законодавця випала конкретика у статусі промислово-фінансових груп (ПФГ). Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є: "господарські організації – юридичні особи, створені відповідно