Отже, цивільне право охоплює тільки частину, хоча й істотну, відносин у сфері підприємницької діяльності. Не менш значна їхня частина регулюється публічно-правовими методами. Це відносини по державному регулюванню підприємництва. Можна сказати, що специфіка підприємницького права, правового регулювання підприємницької діяльності, а також підприємницького законодавства, - в поєднанні, взаємодії приватноправових і публічно-правових інтересів, приватноправових і публічно-правових засобів, приватноправових і публічно-правових відносин [69, c. 14]. Прикладами тому служить правове регулювання емісії цінних паперів, закупівель товарів, робіт, послуг для державних потреб на підставі укладеного державного контракту, спеціальна (обмежена) правоздатність деяких комерційних організацій (банків, страхувальників).

У 90-х роках ХХ ст., на поч. ХХ ст. вітчизняній правовій науці представлені, в основному, дві концепції правового регулювання підприємницької діяльності.

Прихильники моністичної концепції вважають, що підприємницьке, або господарське право, - самостійна галузь права з своєю наочною єдністю. Ця галузь є сукупністю норм, регулюючих підприємницькі відносини і тісно пов'язані з ними інші, у тому числі некомерційні відносини, а також відносини з державного регулюванню економіки в цілях забезпечення інтересів держави і суспільства. В сучасних умовах сформувалася специфічна форма взаємозв'язку держави і ринку, при якому регулювання підприємницької діяльності методами приватного права (цивільного права) неможливо [28, c. 13]. Українське підприємницьке право подолало межі торгового права як права приватного, оскільки йде процес комерціалізації управління державним майном і здійснюється масштабна підприємницька діяльність в державному секторі економіки. Можна сказати, що з цих позицій підприємницьке право є зміненою концепцією господарського права, що склалося в радянський період [2, c. 54].

Інший підхід отримав назву дуалістичної концепції правового регулювання підприємницької діяльності. Виходячи з даної назви, дуалізм, або подвійність, полягає в тому, що приватноправові відносини між юридично рівноправними товаровиробниками регулюються єдиним цивільним правом, а відносини по організації і керівництва підприємницькою діяльністю - адміністративним і тісно пов'язаними з ним галузями права (фінансовим, податковим і ін.). Звичайно, при цьому допускається відособлення відповідного законодавчого масиву або виділення учбової дисципліни, присвяченої правовому регулюванню підприємницької діяльності. І законодавство про підприємництво, і учбовий курс підприємницького права, носять комплексний характер, охоплюючи як приватноправові, так і публічно-правові правила і конструкції. З урахуванням прикладних цілей їхнього виділення це цілком допустимо.

Цікаво відзначити, що ще на початку ХХ у. відомий російський цивіліст Г.Ф. Шершеневич говорив про доцільність викладання в учбових закладах предмета "Торгове право", не виділяючи, проте, його в якості самостійної галузі права. Шершеневич дав чітку відповідь на питання про те, що таке торгове право: це сукупність норм приватного права, призначених для регулювання торгового (комерційного) обороту, тобто для взаємин професійних підприємців (комерсантів). При цьому він розрізняв публічне і приватне торгове право [74, c. 140].

Публічне торгове право - це норми, регулюючі відносини між державою і особами, що здійснюють торгову діяльність. Такі норми, які визначають правовий статус індивідуальних підприємців, банків, бірж і т.п., заходи адміністративного впливу на торгову діяльність, визнання підприємців неспроможними (банкротами). Приватне торгове право регулює відносини, що виникають з приводу торгівлі між приватними особами. В цьому сенсі воно представляє собою спеціальну частину цивільного права. На наш погляд, сучасне підприємницьке право слід розглядати як публічне торгове право, але в дещо ширшому значенні, оскільки торгівля є всього лише частиною підприємницької діяльності.

Якщо для порівняння ми звернемося до зарубіжної науки, то в західних країнах до сфери підприємницького права відносяться будь-які норми, регулюючі економічні відносини і інтереси підприємців. Таке широке розуміння підприємницького права не вимагає обмеження його предмета рамками галузі права. Тому в даному випадку до підприємницького права відносяться і такі норми, які в традиційному українському розумінні (розподіл на галузі права) є джерелами інших правових галузей, далеких від підприємництва (наприклад, екологічне, земельне, трудове право). До них відносяться, зокрема, вимоги до очисних споруд, санітарно-епідеміологічні вимоги [35, c. 43].

Більш вузьке трактування предмета підприємницького права має швидше прикладний характер (в освітніх цілях) і звичайно складається з окремих самостійних розділів (галузей), що стосуються виключно функціонування ринкової економіки, таких, як загальні права компаній: конкурентне право, неспроможність і банкрутство, фінансове право, реструктуризація компаній і т.п.

Підприємницьке право в широкому сенсі включає будь-які правові норми, так чи інакше пов'язані з бізнесом (business law). При цьому під бізнесом розуміється як сама діяльність, здійснювана шляхом виробництва і розповсюдження товарів, виконання робіт або надання послуг, і фінансові результати цієї діяльності, так і підприємство (enterprise - бізнес-одиниця), що виділяється і об'єднується при певних умовах з іншими підприємствами в рамках однієї компанії або групи компаній по напрямах діяльності, видах продукції, що випускається, і послуг, що надаються.

Наукова концепція підприємницького права базується на визнанні, по-перше, системи ринкового господарства як внутрішньо властивої будь-якому суспільству і, по-друге, об'єктивної необхідності державного регулювання цієї системи. Науку підприємницького права можна визначити як систему узагальнених науково-теоретичних і методологічних знань про зміст (суть) і закономірності розвитку правового регулювання ринкового механізму через підприємницьку діяльність.

1.2. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання [75, c. 3]. Відповідно