Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою.

Незважаючи на те, що стосовно господарських відносин запроваджено принципи прямої дії законів і сфера дій відомчого господарського законодавства таким чином обмежується, його питома вага у складі господарського законодавства ще досить значна. Щоб забезпечити законність актів відомчого законодавства, їх відповідність законам та підзаконним нормативним актам, Указом Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 р. в Україні введено державну реєстрацію відомчих нормативних актів, її здійснюють: Міністерство юстиції України - щодо нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю; Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим - щодо нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції - щодо нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції - щодо нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів [33, c. 161].

До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відокремлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як основаних на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.

Таким чином, особливості правового регулювання господарських відносин полягають у наступному:

Розширення застосування міжгалузевих методів у правовому регулюванні господарських відносин, що є необхідною умовою здійснення ринкових перетворень в економічній сфері, забезпечення їх соціальної спрямованості.

Посилення ролі і значимості загальнодозвільних методів правового регулювання господарських відносин.

Стимулювання господарюючих суб‘єктів до більш активної участі у здійсненні ринкових перетворень в нашому суспільстві через використання методів рекомендацій та заохочень у правовому регулюванні економічних відносин.

Особливістю правового регулювання господарських відносин є розширення сфери договірно-правового регулювання економічних відносин, що є цілком виправданим наслідком розширення правосуб’єктності господарюючих суб’єктів.

Відшукання збалансованого застосування різних міжгалузевих методів правового регулювання господарських відносин, а отже вирішення проблеми достатності, необхідності та повноти правового регулювання в економічній сфері.

Посилення ролі законів в правовому регулюванні господарських відносин.

РОЗДІЛ 2.

СТРУКТУРА ТА ДЖЕРЕЛА ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

2.1. Горизонтальна та вертикальна структура господарського законодавства

Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства.

Система господарського законодавства – це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей [29, c. 5].

Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, в яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систематизація); б) за предметом правового регулювання: за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки) тощо (горизонтальна).

В основі вертикальної (ієрархічної) системи законодавства лежить класифікація нормативних актів по юридичній силі і органам, що їхнє видали. Ця класифікація спирається на розподіл нормативно-правових актів на закони і підзаконні нормативні акти.

Тому вертикальна структура вітчизняного законодавства є системою нормативно-правових актів України; від законів, прийнятих законодавчим органом (перш за все Конституції) до нормативних актів місцевих органів влади і управління, а також актів нормативного характеру локального значення (установ, організацій), виданих в межах наданих повноважень.

У сфері джерел (форм в юридичному сенсі) нашого права зараз відбуваються складні, багато в чому неоднозначні процеси. Правова реформа внесла в цю область правової системи велику невизначеність, навіть анархію, жахливе розмноження одних і вимирання інших, не менше цінних видів актів [18, c. 14].

Основне юридичне джерело (форма) українського права - закон, прийнятий представницьким органом державної влади або безпосереднім народним волевиявленням на референдумі. Тривалий час статус і значення закону у вітчизняній правовій системі принижувалися, вихолощувалися потоками підзаконної