Закон – нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:–

закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;–

усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм [17, с. 26]

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні – Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж – норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом [36, c. 82-83].

У системі писаного права, крім законів, можуть існувати й інші нормативно-правові акти. Нормативно-правові акти відрізняються від інших правових актів, в тому числі індивідуальних правових актів, інтерпретаційних (тлумачення норм права), договірних актів і інших наступними ознаками:

1) Нормативно-правові акти мають владний характер і різну юридичну силу. Вони приймаються компетентними державними органами та іншими суб'єктами, уповноваженими державою, в межах своєї компетенції. Юридична сила нормативно-правових актів визначається політичною і юридичною силою, правомочністю суб'єктів (Парламенту, Уряду, Президента), які видають нормативні акти.

2) Вони мають офіційну назву (постанови, укази), передбачену в законах для тих чи інших державних органів.

3) Вони приймаються на підставі законів, повинні відповідати законам і направлені на виконання законів і Конституції. У зв'язку із цим вони підпорядковані законам і мають меншу юридичну силу ніж закони, тому і називаються підзаконними нормативними актами.

4) Нормативно-правові акти є загальнообов'язковими, офіційними юридичними документами для всього населення і посадових осіб, кого вони стосуються; вони конкретизують юридичні права і обов'язки громадян і посадових осіб.

5) Вони вступають у юридичну силу відповідно до законодавства і мають чинність в часі і просторі. Це є одна із форм права, на відміну від індивідуальних правових актів.

6) Ці акти охороняються державною владою від порушень як одна із форм писаного права.

Підзаконний нормативно-правовий акт - це письмовий офіційний юридичний документ, який видається окремими державними органами в межах їх компетенції на підставі закону (в межах закону і на його виконання), має державно-владний загальнообов'язковий характер для громадян і посадових осіб, конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняється державною владою від порушень і направлений на регулювання і охорону правовідносин і соціальних цінностей [55, c. 14-15].

Підзаконних нормативно-правових актів дуже багато і їх можна класифікувати за суб'єктами видання і юридичною силою:

нормативно-правові акти Верховної Ради України: постанови ВРУ. Як правило, це постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону.

нормативно-правові акти Президента України. Відповідно до ст. 106 Конституції Президент України на основі Конституції в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів.

нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов’язковими до виконання (ст. 117 Конституції).

нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри, керівники державних комітетів та центральних органів державної влади зі спеціальним статусом в межах компетенції видають нормативні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції). Вони, як правило поширюються на осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства.

Наказами міністерств та інших центральних органів державної влади затверджують такі нормативні акти, як інструкція, положення, порядок.

нормативно-правові акти органів місцевої виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районах здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова обласної або районної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента та КМУ, міністерств та інших центральних органів державної влади видає розпорядження, обов’язкові для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів адміністрації видають накази.

нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та сільський, селищний, міський голова. Органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції). Сільський, селищний, міський голова видає розпорядження. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради