принцип забезпечення гарантій прав на землю (частині компенсаційних гарантій) та принцип поєднання публічно-правових та приватноправових засад у земельному праві.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. №6, “особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном на … підставі, передбаченій законом чи договором, …також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну” [115, с. 172]. Отже, в основу вдосконалення механізму захисту як права власності в цілому, так і права власності на землю як на нерухоме майно покладено загально правовий принцип рівноправності та галузевий принцип рівноправності суб’єктів земельних відносин з питань захисту прав на майно незалежно від того, чи є особа власником майна (у т. ч. і землі), чи володіє ним на інших законних або договірних підставах. Крім того, тут присутній принцип забезпечення гарантій майнових прав суб’єктів як загально правовий принцип на принци забезпечення гарантій прав на землю у тому випадку, якщо суб’єкт використовує право на захист своїх земельних прав та вимагає компенсації збитків, заподіяних наявній у нього земельній ділянці. Аналогічні принципи закріплені також у п. 2 та п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності” від 25 травня 1998 р. №15 [116, с. 244, 249] та покликані вдосконалити юридичну тактику захисту права приватної власності, включаючи право приватної власності на землю.
Принцип законності та принцип забезпечення гарантій прав на землю, які покликані вдосконалити механізм відновлення та захисту земельних прав суб’єктів, правозастосовчу діяльність державних органів управління земельними ресурсами та органів місцевого самоврядування, втілені також в ухвалах судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України. Зокрема, Ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 3 березня 1999 року скасоване незаконне рішення сільської ради про вилучення земельної ділянки у громадянки Б., яке раніше Рівненський міський та Рівненський обласний суди залишили без зміни. Судова колегія в цивільних справах Верховного суду України мотивувала це тим, що нижчестоящі суди не вжили заходів до всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи та розглядали справу не в позовному порядку, а як справу, що випливала з адміністративних відносин [117, с. 363 - 364]. Отже, дана Ухвала базувалась на принципі законності, внаслідок чого було скасовано попередні рішення, що не відповідали матеріально-правовим та процесуальним нормам, і на принципі забезпечення гарантій прав на землю, який забезпечує належний судовий захист земельних прав.
В Оглядовому листі Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства” від 16 листопада 2001 року №01-8/1228 на підставі огляду практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства звернено увагу на необхідність урахування принципу цільового використання землі (п. 1), принципу платності за землю (п. п. 2, 3), принципу законності (п. 6), принципу забезпечення гарантій прав на землю (п. п. 7, 8) [118, с. 366 - 375].
Крім відображення принципів у матеріалах узагальнення практики застосування правових норм, внаслідок чого принципи земельного права покликані сприяти вдосконаленню процесу реалізації ( у т.ч. й застосування) цих норм, відбувається зворотний вплив юридичної практики на принципи. Зокрема, у процесі реалізації і застосування правових норм збагачується зміст вже існуючих принципів або виявляються нові принципи, покликані вдосконалити правове регулювання земельних відносин. Зокрема, у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про завдання судів України по підвищенню рівня правосуддя” від 22 лютого 1991 р. №1 зазначено, що “суди повинні забезпечити суворе і неухильне застосування законодавства, спрямованого на охорону природи і раціональне використання природних ресурсів” [119, с 8 - 9]. Не виключено, що це роз’яснення, яке сприяло формуванню принципу національного використання та охорони земель, також було взято за основу для подальшого його закріплення у п. “г” Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р.
Прикладом збагачення змісту принципу забезпечення гарантій прав особи як загально правового принципу та галузевого принципу забезпечення гарантій прав на землю є п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. №9, за яким “…Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку”. [120, с.23]. В даному випадку розширено сферу судової форми захисту прав суб’єктів як невід’ємний елемент змісту принципів забезпечення гарантій прав особи та забезпечення гарантій прав на землю (в частині захисту земельних прав). Аналогічне за змістом положення закріплене у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” від 30 травня 1997 р. №7, за яким “… суди не вправі з часу введення Конституції в дію відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийнятті досудового розгляду заяв і звернень” [121, с.30], що також сприяє покращенню ефективності реалізації вказаних принципів. Крім того, у п.1 даної Постанови зазначено, що “… шляхом розгляду судових справ у повній відповідності з Конституцією та законами України суди зобов’язані забезпечити рівність громадян перед законом і судом”. [121, с. 30]. У даному випадку роз’яснення спрямоване на забезпечення дієвості принципу рівноправності в цілому та принципу рівноправності суб’єктів земельних відносин при розгляді земельних