Відповідно до роз’яснення, закріпленого у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду “Про судове рішення” від 29 грудня 1976 р. №11, “… суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли ці межі прямо не визначені чинним законодавством або договором, що відповідає закону”. [122, с.64]. У даному випадку розширення змісту принципу забезпечення гарантій прав особи, а в земельних спорах - принципу забезпечення гарантій прав на землю здійснюється за рахунок розширення повноважень суду, який з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Існують випадки, коли у правозастосовчій діяльності, причиною порушення основних принципів земельного права та суб’єктивних прав особи є положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України. У таких випадках Конституційний Суд приймає рішення про визнання цих актів чи окремих їх положень неконституційними, забезпечуючи цим дієвість порушених принципів, вдосконалюючи законодавство та практику його застосування. Прикладом цього є Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 Розділу Х “Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) №1 – 17/2005 від 22 вересня 2005 р. Керуючись ч. 4 ст.13 та ст. 41 Конституції України, які проголошують рівність суб’єктів права власності та його гарантованість, включаючи права на землю, а також ч. 2 ст. 166 ЗК України, яка передбачає гарантованість і права власності, і права користування землею, Конституційний Суд України визнав неконституційними п. 6 Розділу Х “Перехідні положення” чинного ЗК України (про зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди) та п. 6 Постанови Верховної Ради України “Про земельну реформу” (в частині втрати суб’єктами після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою) [123, с. 89].

Таким чином, аналіз матеріалів узагальнення судової практики доводить, з одного боку, здатність принципів земельного права сприяти вдосконаленню юридичної практики, а з іншого боку, самим виявлятись в процесі застосування правових норм та збагачувати свій зміст.

Однією з регулятивних ознак принципів земельного права, на нашу думку, є визначення земельного правопорядку та засад правоохоронної діяльності у галузі земельних відносин. Вважаємо, що сприяння становленню земельного правопорядку принципи здійснюють опосередковано через проведення земельної реформи. Земельний правопорядок, на наш погляд, - це встановлений нормами земельного права, відносно стабільний, гарантований державою порядок регулювання земельних відносин.

У свою чергу, принципи земельного права, будучи вихідними засадами даної галузі права в цілому, є також вихідними засадами забезпечення правопорядку зокрема. Проте самі по собі принципи не можуть самостійно забезпечити правопорядок. Як відправні, вихідні засади, вони лише визначають напрями його забезпечення. Для реалізації напрямів забезпечення земельного правопорядку потрібно здійснити цілу сукупність заходів – правових, організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних та ін. Сукупність цих заходів, які покликані перетворити існуючі земельні відносини, забезпечити їх стабільність та ефективне їх регулювання, а отже – забезпечити правопорядок, є нічим іншим як земельною реформою. В основу такого підходу покладено визначення земельної реформи, обґрунтоване В, І. Андрейцевим, який визначив її як врегульовану спеціальним земельним законодавством систему дій різних суб’єктів та сукупність організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України [124, с. 16].

Отже, вплив принципів на забезпечення правопорядку у галузі регулювання земельних відносин здійснються за схемою “принципи земельного права – земельна реформа – земельний правопорядок”. Проте земельна реформа, будучи засобом утвердження нового земельного правопорядку, також має свої принципи. На цьому наголошує Є. А. Галіновська, зазначаючи, що “принципи земельної реформи слід відмежовувати від нових принципів земельного права, введених в дію цією реформою” [125, с. 122]. З таким підходом можна погодитись лише частково, оскільки про повне відмежування принципів земельної реформи від принципів земельного права не може бути й мови. Саме принципи земельного права обумовлюють ті чи інші напрями земельної реформи і лягають в основу її проведення (напр., саме принцип забезпечення рівноправності суб’єктів земельних відносин орієнтує земельну реформу на створення паритетних умов для набуття, реалізації і захисту земельних прав суб’єктами, саме принцип забезпечення рівних умов для розвитку і функціонування різних форм власності і господарювання на землі обумовлює необхідність створення у процесі земельної реформи належних умов для розвитку усіх без винятку форм власності і господарювання в аграрному секторі). Отже, земельна реформа базується на принципах земельного права, проте їй можуть бути властиві і власні принципи (напр., принцип ефективності заходів земельної реформи, принцип оперативності, тобто реалізація заходів земельної реформи у встановлені строки, принцип наукової обґрунтованості заходів земельної реформи), які не суперечать принципам земельного права і сприяють їх реалізації. Крім того, як зазначає Є. А. Галіновська, земельна реформа також може сприяти формуванню нових принципів земельного права.

Таким чином, можна вести мову про часткове співпадання за обсягом змісту понять “принципи земельного права” та “принципи земельної реформи”, спільною метою яких є утвердження земельного правопорядку.

Г. А. Волков вважає, що “принципи земельної реформи складають основу земельної політики і є політичними нормами, які мають значення для правотворчості при проведенні земельної реформи” [112, с.