27]. Тут варто погодитись лише з тим, що принципи земельної реформи складають основу земельної політики, однак не самостійно, а з принципами земельного права. Дискусійним, на нашу думку, є віднесення цих принципів до категорії політичних норм. Вважаємо, що будучи відображеними у правових нормах, принципи земельної реформи є правовими і тому носять об’єктивний характер, тоді як спроба надати їм суто політичного характеру сприятиме їх суб’єктивізації, ставитиме у залежність від зміни конфігурації політичних сил у державі, а не від реальних потреб правового регулювання земельних відносин. У свою чергу принципи земельного права та принципи земельної реформи мають детермінувати земельну політику та обумовлювати принципи земельної політики держави. Такий підхід, крім того, відповідатиме загальноправовому принципу пріоритету права над державою, що також є важливою передумовою утвердження земельного правопорядку.
У свою чергу для утвердження земельного правопорядку важливу роль відіграє правоохоронна діяльність у галузі земельних відносин, яка також обумовлюється принципами земельного права. Така діяльність, на наш погляд, має два основні напрями:
1) діяльність по охороні об’єктів земельних відносин (земель, земельних ділянок тощо), яка обумовлюється принципами забезпечення раціонального використання та охорони земель (п. 2 ст. 5 ЗК України), посиленої охорони грунтів ( ч. 1 ст. 168 ЗК України);
2) діяльність по охороні прав суб’єктів земельних відносин (громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування та органів державної влади), яка обумовлюється принципом забезпечення гарантів прав на землю “г” ст. 5 ЗК України) та іншими принципами як на конституційному, так і на міжгалузевому та галузевому рівнях.
Таким чином регулятивні ознаки принципів земельного права України характеризують місце принципів у системі земельного права як регулятора земельних відносин, обумовлюють особливості впливу цих принципів на земельну правотворчість, процес реалізації (у т.ч. й застосування) земельно-правових норм та на забезпечення правопорядку і правоохоронної діяльності у галузі земельних відносин.
Світоглядні ознаки принципів земельного права України характеризують вплив цих принципів на правосвідомість суб’єктів, визначають роль принципів у формуванні ставлення суб’єктів земельних відносин до землі та чинного земельного права і законодавства. Такий вплив має на меті сформулювати у суб’єктів інтелектуальний та вольовий аспекти правосвідомості, тобто забезпечити з одного боку, усвідомлення змісту принципів, а з іншого боку, правову поведінку у відповідності з принципами. Це здійснюється в основному через формування правового статусу суб’єктів (визначення їх прав та обов’язків, які концентрують у собі зміст тих чи інших принципів). Звідси випливає така світоглядна ознака принципів земельного права як їх вираженість у формі земельного права та обов’язків суб’єктів земельних відносин з метою поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів. Наприклад, принцип визнання землі основним національним багатством, закріплений у ч. 1 ст. 14 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України. Втілюється у правосвідомості та правовій поведінці суб’єктів насамперед через обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів, закріплені у ст. ст. 91, 96 ЗК України, зокрема через обов’язки додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля ( п “б” ст. 91 та п. “б” ст. 96 ЗК України). Принцип посиленої охорони ґрунтів, закріплений у ч. 1 ст. 168 ЗК України, втілюється у правосвідомості та правовій поведінці суб’єктів через обов’язок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі (п. “г” ст. 91 та п. “г” ст. 96 ЗК України. Розуміння та реалізація суб’єктами змісту принципу забезпечення гарантій прав на землю, закріпленому у п. “г” ст.5 ЗК України, забезпечується за допомогою наданого їм права на відшкодування збитків (п. “г” ст. 90 та п “г” ст. 95 ЗК України).
Виходячи з вищенаведеного, належне юридичне закріплення правового статусу суб’єктів земельних відносин є передумовою адекватного відображення принципів земельного права у їх правосвідомості та правовій поведінці. Кінцевою метою цього має стати гармонізація індивідуальних, групових та суспільних інтересів у галузі використання землі.
Наступною світоглядною ознакою принципів земельного права є втілення у них досвіду розвитку земельного права у концентрованому вигляді. Завдяки динаміці конкретно-історичних принципів можна прослідкувати те, як формувалось ставлення суб’єктів до землі (як на рівні усього народу, так і на рівні окремих соціальних груп), які цінності закладались у зміст тих чи інших принципів (спочатку у зміст принципів правового регулювання земельних відносин, а з часу оформлення земельного права як галузі – у зміст принципів земельного права). На нашу думку, принципи є засобом концентрованого виразу цінностей, носіями яких виступають суб’єкти. Саме тому цінності, вироблені протягом історії правового регулювання земельних відносин в Україні, втілені у правосвідомості суб’єктів та оформлені у вигляді принципів земельного права, обов’язково мають бути враховані у право творенні.
Іноді поняття “цінності” та “принципи” повністю розмежовують у науковій літературі. Зокрема, Ч. Квіглі та Ч. Бакмуеллер у праці “Civitas” розмежовують поняття “основоположні цінності” (“fundament values” та “основоположні принципи” (“fundament principles”) [126, р.р. 361, 378]. Вважаємо, що ці поняття не варто розмежовувати, а, як зазначалось раніше, розглядати принципи як засіб вираження цінностей. На нашу думку, цінності в подальшому продовжують своє існування в принципах, які в свою чергу втілюються у праві. Так через принципи забезпечується взаємозв’язок між підсвідомістю суб’єктів та механізмом правового регулювання. Наприклад, така цінність як “бережливе ставлення до землі” втілилась у принципі визнання землі основним національним багатством, який у свою чергу закріплений у ч. 1 ст. 14 Конституції України та ч. 1 ст. 1 ЗК України, а також у принципі раціонального використання та охорони земель, закріпленому у