З України до Варшави переїхав уродженець Ніжина, визначний дослідник історії і теорії міжнародного права В.М. Александренко (1861-1909); виходець із Прикар-патської Русі, відомий дослідник історії міжнародного пра-ва, праці якого друкувалися майже всіма мовами Європи, академік В. Е. Грабар уже по закінченні Колегії Ґалаґана в Києві виїздить спочатку до Москви, а згодом – до Юр'єва (Дерпт), де й здобув лаври всесвітньо відомого вченого, та ін.

У першій половині XX ст. практично всі відомі фахівці міжнародного права в Україні емігрували, а тому розвиток цієї науки майже зупинився до другої половини століття, коли були підготовлені нові кадри.

Проте до революції, незважаючи на такий масовий відтік науковців з України, все ж таки залишалися надзвичайно обдаровані діячі цієї науки, які були гордістю України і школи яких визнавалися досить авторитетними в таких «країнах міжнародного права» Європи, як Італія, Франція, Німеччина, Іспанія, Голландія, Англія та ін. У Харківсько-му університеті викладали: професор Т.Ф. Степанов (1795-1847), автор першого підручника міжнародного права не тільки в Україні, а й у тодішній Російській імперії; профе-сор Д.І. Каченовський (1827-1872), перший дослідник міжнародного права Російської імперії, який став науко-вим авторитетом для вчених країн Західної Європи; про-фесор А.М. Стоянов (1831-1907), перший учений серед країн Східної Європи, хто розкрив динаміку становлення і розвитку позитивістського напряму права (і міжнародного права зокрема) від глосаторів до власне кінцевого форму-вання позитивізму; професор В.П. Даневський (1852-898), перший серед науковців Російської імперії, хто брав активну участь у засіданнях загальноєвропейських міжна-родно-правових форумів, досить схвальні рецензії на його дослідження з питань теорії, історії міжнародного права, системи політичної рівноваги та легітимізму, нейтралітету і кодифікації міжнародного права виходили у Франції, Бель-гії та інших країнах Європи. В цьому ж університеті пев-ний час викладали і досліджували міжнародне право такі відомі вчені, як М.І. Догель, А.А. Євецький, С.М. Орнатський, М. Піуновський, М.О. Таубе, В.А. Уляницький, А. Ястржембський та ін.

Досить продуктивною в дослідженні міжнародно-право-вих проблем була школа вчених Київського університету, її засновником з повним правом можна вважати професора К.О. Неволіна, дослідження якого свідчать про глибоке опрацювання наукової спадщини західноєвропейських за-сновників міжнародного права, зокрема Ф. Вітторіа, Д. Сото, Ф. Суареса, Б. Аяли, А. Джентілі, Гуго Гроція та їхніх по-слідовників С. Пуффендорфа, X. Вольфа, Р. Зьоча, І. Мозера і багатьох інших.

Особливо заговорили про київську школу міжнародно-го права завдяки діяльності учня К.О. Неволіна професо-ра В.А. Незабитовського (1824-1883), якого називатимуть наприкінці XIX ст. «найбільш глибоким мислителем у науці міжнародного права» і «вченим, рівних якому за аналітич-ним розумом і тонким відчуттям немає в Російській ім-перії». Розроблена ним концепція державної території стане наріжною в буржуазній науці міжнародного права, а його погляди на міжнародну правосуб'єктність держави згодом поділятимуть і радянські вчені.

Авторитет київської школи міжнародного права зміц-нювали доцент Р.І. Базінер (який багато зробив для дослі-дження питань нейтралітету, законів та звичаїв війни, Ві-денського трактату 1815 р., але через несприятливе ставлення до нього керівництва університету змушений був поли-шити викладацьку та науково-дослідницьку роботу і стати приватним бізнесменом); професор П. М. Богаєвський (на батьківщині й за кордоном його було визнано кращим фа-хівцем з питань права та історії діяльності Червоного Хрес-та); професор М. Д. Іванишев (учень К. Ф. Савіньї, один з найбільш шанованих у Російській імперії прихильників історичної школи права, викладав міжнародне право в Київ-ському університеті в перші роки його існування); доцент, а згодом директор департаменту міністерства закордонних справ Росії М. Р. Кантакузін-Сперанський (увійшов в істо-рію науки як глибокий дослідник законів та звичаїв війни, питань кодифікації міжнародного права); професор М. К. Ренненкампф (ректор Київського університету, дослідник пра-ва морської війни); професор Л. В. Романович-Славатинський (викладав міжнародне та конституційне право, дослі-джував історію міжнародне-правових поглядів); П. Я. Тутковський (дослідник історії міжнародного права); професор О. О. Федотов-Чеховський (перший штатний викладач міжнародного права Київського університету); професор О. О. Ейхельман (німець із Прибалтики, який переїхав до Києва і вже відтоді вважав Україну своєю батьківщиною; в уряді УНР був товаришем міністра закордонних справ, ав-тор проекту конституції УНР; з 1884 р. очолював кафедру міжнародного права Київського університету, є автором близько 20 монографій і понад 250 наукових статей німець-кою, російською та українською мовами, значний науко-вий спадок залишив у рукописах, досліджував питання те-орії, історії та системи міжнародного права тощо, емігрував після перемоги радянської влади в Україні).

Трохи пізніше дослідження міжнародного права розпо-чалося в Одеському (Новоросійському) університеті. Пер-ший викладач міжнародного права А. А. Гладкий та його наступник М. С. Власьєв невдовзі померли. Дослідження міжнародного права в університеті розпочав М. Р. Канта-кузін-Сперанський, але дуже скоро переїхав до Києва.

Викладання міжнародного права доручалося тим, хто погоджувався на цю справу, аж поки в 1884 р. приват-до-центом кафедри міжнародного права буде обрано енергій-ного фахівця Г. О. Івановського. Випускник Київського університету, учень В. А. Незабитовського і Л. В. Романовича-Славатинського, він дуже швидко зарекомендує себе талановитим дослідником міжнародного права (особливо міжнародного кримінального права та історії права міжна-родних договорів). Але відразу після захисту дисертації на одержання ступеня магістра (1889) та обрання екстраординарним професором цієї кафедри його запросять до іншого університету з більш сприятливими умовами роботи. 1896 р. Г. О. Івановський дасть згоду Петербурзькому університе-тові й назавжди залишить Одесу.

Його замінить не менш обдарований