професор П. Є. Ка-занський. Блискучий дослідник міжнародного адміністра-тивного права, на працях якого, за твердженням італійсько-го вченого А. Рапісарді-Мірабеллі, вчилися покоління захід-них адміністративістів-міжнародників, П. Є. Казанський досліджував міжнародне адміністративне право, писав під-ручники з міжнародного права, перекладав. Слава й талант П. Є. Казанського дуже швидко викликали заздрість у його колег. Перший, хто кинув у нього «науковий камінь», був його вчитель, професор Московського університету Л. О. Комаровський. Почалося цькування вченого з європейським іменем (його називали «самовпевненим писакою», «листогоном», «писарчуком, що не мав схильності до оригінальної думки» тощо), і це позбавило його можливості писати. І дуже швидко про П. Є. Казанського забули.
З проблем міжнародного права в Одеському універси-теті писали також А. А. Кочубинський, І. А. Лінниченко, А. І. Маркевич, В. К. Надлер, А. С. Мулюкін, А. С. Трачевський, Ф. І. Успенський, Е. М. Щепкін та ін., але жоден з них не зміг досягти рівня П. Є. Казанського.
Подібна ситуація з викладанням та дослідженням між-народного права склалася і у Львівському університеті, де навчалися чи починали працювати талановиті особистості, які з різних причин були вимушені покинути Львів і відда-ти свій талант на славу іншій державі. Лише два приклади з цього приводу. Уродженець с. Жолкева (передмістя Львова) Г. Лаутерпахт навчався у Львівському університеті. Проте його соціалістичні погляди, прояви антисемітизму щодо єврейських студентів змушують перевестися 1918 р. до Ві-денського університету, де він дуже скоро стане одним з кращих учнів Г. Кельзена. Згодом він переїжджає до Англії, де заживе слави відомого дослідника міжнародного права XX ст. З-під його пера вийде 8 фундаментальних моно-графій, 4 курси лекцій з міжнародного права, більш як сотня наукових статей. За його редакцією буде опубліковано близь-ко 100 томів щорічних доповідей у справах міжнародного пуб-лічно-правового характеру, 11 томів англійського щорічника міжнародного права, міжнародно-правові дослідження Л. Оппенгейма, Дж. Брайєрлі та ін. Г.Лаутерпахт гідно представля-тиме англійську школу міжнародного права у Комісії з міжна-родного права ООН (1951-1954) як доповідач права міжнародних договорів і в Міжнародному суді ООН (1954-1960).
Зі Львівським університетом пов'язана доля знаного дос-лідника історії міжнародного права, історії науки міжна-родного права, права міжнародних договорів Людвіка Ерліха. Тут він здобуває ступінь доктора права, потому деякий час веде викладацьку і дослідницьку роботу в Галле, Берліні, Оксфорді, Каліфорнійському університеті, після чого знову повертається до Львівського університету (1920), в якому працює до Другої світової війни (спочатку викладачем, з 1924 р. – асистентом професора, з 1929 р. – професором, а з 1930 р. – директором установи з питань дослідження дипломатичних і політичних наук). Одночасно (1927 і 1928 рр.) він виступає в судових справах як суддя ad hoc Постійної палати Міжнародного правосуддя. Вже визнаним авторите-том науки міжнародного права Л. Ерліх у роки війни пере-ходить на роботу до Ягеллонського університету.
В Радянській Україні з утворенням СРСР дослідження та викладання міжнародного права практично припиняєть-ся. Лише після війни починають відтворюватися кафедри міжнародного права, які через відсутність фахівців очолю-ють спеціалісти державного права, теорії держави і права і навіть так званого колгоспного права (Київський універси-тет). Звісно, що за таких умов на дослідження міжнародно-го права особливої ваги нічого було й сподіватися. Тому в 20-ті роки з міжнародного публічного права можна було вказати на праці Л. Березова (з нових тенденцій міжнарод-ного права), Л. Р. Воложа (право міжнародних організацій), В. М. Корецького (міжнародне радіоправо), М. Лозинського (проблема роззброєння), А. І. Золотарьова (визнання в міжна-родному праві), М. І. Палієнка (питання суверенітету) тощо. У 30-ті роки більшість із цих учених почали досліджувати питання приватного права, а в міжнародному публічному праві, крім Конференції з питань роззброєння в Харкові (1934) та публікації підручника з міжнародного права М. Ло-зинського (Полтава, 1931), нічого знаменного не відбулося.
Ситуація повторюється і в 40-ві роки. Тут фундамен-тальні дослідження з міжнародного публічного права прак-тично обмежуються працями В. М. Корецького (за проектом І. Подебрада та діяльності комісії міжнародного права), В. І. Бошка (питання суверенітету України), В. І. Лісовського (правові проблеми діяльності торговельних представництв, законність у міжнародному праві, історія міжнародного пра-ва та Україна), С. К. Горленка і Л. О. Лещенка (питання діяльності Дунайської конференції) тощо.
Плідно велися дослідження і пропаганда міжнародного права на терені України в період між двома світовими війна-ми у Львівському університеті. Тут опубліковані численні наукові праці, проведені наукові конференції, створені нау-ково-дослідницькі установи з міжнародно-правової проблематики. Особливий міжнародний резонанс мала Львівська міжнародна конференція з викладання міжнародного права та міжнародних відносин 26-28 червня 1934 р. Конферен-цію підтримали провідні вчені Франції, Норвегії, США, Болгарії, Данії, Греції, Угорщини, Румунії, Швеції, Чехії, Югославії, Фінляндії та інших країн. На конференції було прийнято резолюції наукової громадськості Європи, біль-шість яких є актуальними й сьогодні. Зокрема, рекоменду-валося планувати в навчальному процесі від 60 до 100 го-дин на вивчення міжнародного права; перейти від дидак-тичного вивчення міжнародного права до засвоєння основ-них засад через дипломатичні та юридичні прецеденти й док-трини; не обмежуватися в навчальному процесі лише під-ручниками, а ширше залучати різноманітні міжнародно-пра-вові джерела. Конференція рішуче виступила проти тради-ційного поділу міжнародного права на право війни і право миру, виходячи з того, що право війни не повинне пере-оцінюватися, а також наполягала на запровадженні практич-них занять і посиленого курсу з міжнародного публічного права. Рекомендовано було запровадити як обов'язкове вив-чення майбутніми фахівцями міжнародного права французь-кої та англійської мов, висловлено побажання, щоб міжна-родне