приватне право вивчалося як супутня міжнародному праву дисципліна. Конференція наполегливо рекомендува-ла також розпочати вивчення елементів міжнародних відно-син, міжнародних організацій та міжнародного права у гім-назіях, військових і морських училищах. Було також вис-ловлено побажання, щоб група предметів була організована під назвою «наука про міжнародні відносини», куди входи-ли б юридичні, історичні, економічні, дипломатичні та кон-сульські дисципліни. Розроблено було також програму май-бутньої організації діяльності щодо вивчення міжнародного права з виданням журналу з проблем викладання міжнарод-ного права, публікації резюме кандидатських і докторських дисертацій, захищених у різних країнах, публікації законо-давчих текстів, міжнародно-правових документів та рішень національних і міжнародних судів.
По-справжньому про значення науки міжнародного пра-ва в Україні заговорили в 50-ті роки завдяки працям, окрім названих учених, Л. І. Коломенцевої, М. К. Коростаренка, Є. Л. Куришкова, М. В. Черноголовкіна, Н. В. Захарової, В. І. Сапожникова, Ю. Я. Баскіна, В. В. Преображенської. К. С. Забігайла, І. І. Лукашука, Н. М. Ульянової, М. К. Михайловського та ін. Значно розширився об'єкт дослідження. Це – питання розвитку науки міжнародного права, загаль-них принципів права, принципів міжнародного права, історіі міжнародного права та міжнародної правосуб'єктності (насамперед України), міжнародних організацій, правового регулю-вання зовнішньоекономічних зв'язків республіки, свободи відкритого моря, режиму річок, репарацій, захисту жертв війни, міжнародного договірного права, питання статусу те-риторії, сутності і доктрин міжнародного права тощо.
У 60-ті роки XX ст. в науці міжнародного права уже майже не існувало таких проблем, що не входили б у коло інтересів українських учених, серед яких заявили про себе нові талановиті дослідники (дехто з них раніше працював в інших галузях права або періодично вдавався до міжнарод-но-правових досліджень): В. А. Василенко, П. О. Недбайло, В. С. Семенов, Д. В. Александриков, П. Ф. Мартиненко, А. С. Гавердовський, С. В. Ісакович, М. В. Яновський (пе-ред цим працював за межами України), Ю. В. Істомін та ін. У 70-ті роки до зазначеного загону дослідників міжнародного публічного права приєдналися Ю. І. Булатецький, Г. Ю. Бувайлик, В. Г. Буткевич, Ю. К. Качуренко, М. М. Макаревич, Г. К. Дмитрієва, Ю. О. Шеммученко, О. Ф. Висоцький, В. Н. Денисов, К. К. Сандровський та ін.
У подальшому досить плідно в українській науці між-народного права працюють О. В. Задорожній, В. І. Муравйов, В. В. Мицик, А. І. Дмитрієв, В. М. Репецький, Л. Г. Заблоцька, В. І. Євінтов, Л. Д. Тимченко, Г. Г. Деніс, О. І. Єжова, М. В. Буроменський, М. Ю. Черкес, А. З. Георгіцу, В. М. Хонін, Є. Т. Рулько, М. О. Баймуратов та ін.
ЛІТЕРАТУРА
Баскин Ю. Я., Фельдман Д. И. История международного права. М., 1990.
Коровин Е. А. История международного права. М., 1946.
Курс международного права: В 7 т. М., Т. 1. 1989.
Левин Д. Б. История международного права. М., 1962.
Lachs Manfred. The Teacher in International law. Dordrecht (Boston); Lancaster, 1987.
Nussbaum Arthus. A Concise History of the law of Nations. New York, 1947.
The Epoches of International lew. Berlin; New York, 2000.